Досягнення оптимального розміру сектора державних підприємств. Правові форми організації державних підприємств. Система контролю за діяльністю державних підприємств, страница 2

Із сказаного випливає, що розмір сектора державних підприємств у Новій Зеландії оптимизирован: SOE, будучи комерційно орієнтованими, приносять державі прибуток, a CROC виконують покладені на них соціальні функції.

Правові форми організації державних підприємств

Одним з головних факторів, що визначають ефективність держпідприємств, є їхня правова форма. На прикладі країн Західної Європи можна виділити три основних типи державних підприємств:

—державні установи, що не володіють статусом юридичної особи;

—державні підприємства, що володіють статусом юридичної особи;

—контрольовані державою господарчі товариства.

Державні установи, що не володіють статусом юридичної особи. Вони не мають у своєму розпорядженні істотну господарську самостійність, їхня діяльність безпосередньо управляється органами державної влади.

В Італії подібні господарюючі суб'єкти називалися "автономними державними підприємствами"6 і діяли в таких сферах, як залізничне сполучення, пошта й телеграф, а також у деяких інших. Їхній бюджет затверджувався в рамках державного бюджету, однак при цьому вони володіли деякої фінансової автономней. Керівництво автономними державними підприємствами здійснювали ради директорів, очолювані відповідними міністрами.

У Франції такі утворення одержали найменування "суб'єкти публічно-правового керування"7. На загальнонаціональному рівні дана організаційно-правова форма використалася аж до початку прошлою десяшлетпя в сфері поштових послуг і коштів зв'язку. Названі підприємства створювалися органами влади для здійснення комерційної діяльності у відповідній сфері без утворення спеціальної юридичної особи. Їхні співробітники були державними службовцями; майно, яким вони наділялися, залишалося державним; бюджети не відокремлювалися від бюджетів їхніх органів, що створили.

У Великобританії аналогічну форму мають так називані "урядові торговельні фонди". Вони створюються міністерствами для ведення комерційної діяльності в підвідомчі їм сферах, наділяються необхідним майном і фінансуються відповідними органами. Безпосереднє керівництво фондом здійснює директор, призначуваний міністром.

Помітимо, що країни Західної Європи поступово відмовляються від використання такої правової форми державних предприя^ тий через її значну неефективність. У цей час подібні суб'єкти підприємництва зустрічаються в основному на регіональному й місцевому рівнях.

Державні підприємства, що володіють статусом юридичної особи. Єдиним їхнім учасником виступає держава. Дані господарюючі суб'єкти наділені істотно більшою господарською самостійністю, ніж державні установи без статусу юридичної особи, а їхня діяльність регулюється як загальними, так і спеціальними правовими нормами.

У Великобританії зазначена форма державних підприємств була класичної для промислових виробництв і галузей, націоналізованих у другій половині 1940-х років. Організації розглянутого типу, що одержали назву "державні корпорації"*, до початку 1980-х років функціонували й таких галузях, як вугільна, електроенергетика, газов-промисловість. Державні корпорації створювалися на підставі спеціальних законодавчих актів й очолювалися радами директорів, призначуваними відповідними міністрами. У певних випадках міністри мали у своєму розпорядженні право розпускати ради директорів, а також мали можливість давати їм по ряду питань (у тому числі фінансових) обов'язкові для виконання вказівки.

У Франції держпідприємства, що володіють статусом юридичної особи, называ-' ются "публічними установами" і діють у таких сферах, як залізничне сполучення, електроенергетика й газопостачання. Їхній статутний капітал повністю формується державою, але на відміну від підприємств "публічно-правового керування" майно, яким вони наділяються, формально не є державним. Однак при цьому воно не підлягає вилученню й у випадку ліквідації підприємства повертається державі. Співробітники публічних установ - не державні службовці, вони мають особливий статус. Ряд немаловажних аспектів діяльності публічних установ, наприклад, порядок ведення бухгалтерського обліку, прописаний у спеціальних правових нормах, у те час як по інших аспектах регулювання здійснюється відповідно до загальних норм законодавства. Зокрема, порядок керування такими підприємствами визначається звичайним корпоративним правом.