До питання про політичну комунікацію

ДО ПИТАННЯ ПРО ПОЛІТИЧНУ КОМУНІКАЦІЮ

Севастьянова І.А. (Харків)

У статті розглядається політичне поле комунікації шляхом поєднання розвідок як у галузі політичної науки, так і у галузі лінгвістики. Проводиться аналіз ключових понять з метою їх диференціації та подальшого детального вивчення.

Ключові слова: мова політики, політична комунікація, політичний дискурс, політична промова.

В статье рассматривается политическое поле коммуникации путем сочетания исследований как в сфере политической науки, так и в сфере лингвистики. Проводится анализ ключевых понятий с целью их дифференциации и дальнейшего детального изучения.

Ключевые слова: язык политики, политическая коммуникация, политический дискурс, политическое выступление.

The article deals with the political sphere of communication, with political and linguistic ways of research being combined. The analysis of key notions is aimed at their differentiation and further investigation.

Key words: language of politics, political communication, political discourse, political speech.   

Зацікавленість представників лінгвістики та інших наук у „політичній” мові пояснюється твердженням про здатність мови впливати на ставлення людей до фактів та подій. Розширення сфери політичної комунікації, зростання ролі інформаційного впливу в сучасній політичній практиці, де, як відомо, мова завжди була і залишається одним з найважливіших засобів передачі інформації, – все це обумовлює зростання інтересу до проблематики політичної мови.

Лінгвістичні дослідження політичних текстів та дискурсу стають особливо актуальними на межі ХХ-ХХІ ст. як наслідок соціальних процесів демократизації та посилення інтересу науки до вдосконалення технологій влади і соціального управління в суспільстві, засобів впливу політиків на свідомість людей. Політичний дискурс сьогодні отримує нові аспекти дослідження, що визначає його зближення з іншими галузями лінгвістики, зокрема, з прагматикою. Особливого значення для нашого дослідження набувають здобутки теорії дискурсу, розвитком якої займалися такі вчені як Т. А. ван Дейк, П. Серіо, Д. Шифрін, О.І. Шейгал, А.Д. Бєлова та ін.

У другій половині ХХ ст., коли інтерес вчених вийшов за рамки лексикологічних і лексикографічних досліджень, лінгвісти звернули увагу на вплив суспільно-політичної ситуації на мову, на взаємовідносини політики і мови (В. Дікманн, Х. Циммерманн, Х. Грюнерт). З розвитком цього напряму досліджень у 80-ті рр. увага концентрується на вживанні мови в різноманітних політичних інститутах і організаціях, у засобах масової комунікації, різнобічно описується типологія політичних текстів, створюється класифікація сфер використання мови політики (у парламенті, на ТБ, під час передвиборчої кампанії), діахронічні дослідження, лінгвістичний аналіз мови різноманітних партій, рухів і громадських організацій (Й. Бок, В. Холлі, А. Тільманн, Й. Фольмерт). На сучасному етапі досягнення риторики, теорії мовних актів, інтерпретативного аналізу тексту, контент-аналізу, різноманітних психолінгвістичних методів і, насамперед, теорії аргументації, комунікації і дискурсу уможливлюють різнобічний аналіз політичних текстів і політичного дискурсу.

Проблеми та особливості політичної комунікації взагалі та політичної мови зокрема досліджуються переважно в західній політичній науці. Серед найбільш відомих зарубіжних дослідників різних аспектів політичної мови можна назвати Н. Феркло, Дж. Уілсона, М. Гейза, Дж. Вудворда, М. Шапіро та ін. У сучасних дослідженнях політичної комунікації на території України існують деякі розвідки українськомовного, франко- та англомовного політичного дискурсу, спрямовані на дослідження стилістичних, лексичних