Проект Земельного кодексу України від 24.05.2000 р. за N 5285, внесений Кабінетом Міністрів України (перше читання)

КОМЕНТАР

Проект Земельного кодексу України від 24.05.2000 р. за N 5285, внесений Кабінетом Міністрів України (перше читання)

Історія питання

Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, чинним Земельним кодексом (далі - Кодексом), прийнятим ще Верховною Радою УРСР 18.12.90 р., а також іншими нормативними актами України.

3 грудня 1999 року Президент видав Указ N 1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки". Реакцією Верховної Ради на цей Указ стала Постанова "Про виконання земельного законодавства при реформуванні аграрного сектора економіки" від 11.01.2000 р. N 1364, якою на Кабінет Міністрів покладалося зобов'язання внести на розгляд Верховної Ради України нову редакцію проекту Земельного кодексу України.

Ще раніше, 29 листопада 1999 р. за наказом Голови Держкомзему А. С. Даниленка була створена робоча група по підготовці проекту нового Земельного кодексу, яка переважно складалась з фахівців Держкомзему. Робоча група протягом грудня 1999 - березня 2000 р. р. підготувала перший варіант Земельного кодексу України.

11.03.2000 р. цей проект визначено Президентом невідкладним. Даний, доопрацьований робочою групою проект Земельного кодексу (далі - проект Кодексу) було передано на заміну першого проекту Урядом до Верховної Ради 24.05.2000 р. Окрім цього, 16.06.2000 р. Верховною Радою України одержано альтернативний даному проект Земельного кодексу N 5285-1, підготовлений Інститутом держави і права НАН України і внесений народними депутатами України С. Сасом, М. Павловським, О. Юхновським, О. Білорусом, О. Турчиновим, В. Онопенком, Є. Кирильчуком. Натомість 20.06.2000 р. народними депутатами депутатської групи "Солідарність" запропоновано проект Постанови Верховної Ради України N 5285/П щодо відправлення проекту Кодексу за N 5285 на доопрацювання.

Сутність

Даний проект Кодексу складається з таких розділів:

I. Загальні положення

II. Набуття, обмеження і припинення права на землю

III. Обіг земельних ділянок

IV. Охорона земель

V. Управління у галузі використання та охорони земель

VI. Захист прав, вирішення земельних спорів та відповідальність за порушення земельного законодавства

VII. Міжнародні договори

VIII. Прикінцеві положення

IX. Перехідні положення

Першочерговим завданням нового земельного законодавства є регулювання земельних відносин шляхом забезпечення прав на землю, використання і збереження земельних ресурсів на тривалу перспективу (ст. 1 проекту Кодексу). Розширюється порівняно з чинним Земельним кодексом (ст. 1) сфера регулювання, в яку попадають відносини природокористування у частині, яка стосується земельних відносин.

Перший розділ "Загальні положення" спрямований на формування і законодавче закріплення основних категорій земельних правовідносин. Визначається, що об'єктами земельних правовідносин є земля в межах території України, земельні ділянки, земельні частки (паї) (ст. 4 проекту Кодексу). Земля розглядається в законодавстві як територіальний базис, природний ресурс та основний засіб виробництва. Згідно ст. 8 проекту Кодексу власність на землю в Україні має такі три форми:

- приватну;

- комунальну;

- державну.

Усі форми власності на землю є рівними. Об'єктом права власності на землю визнається земельна ділянка (ст. 9). Права на земельну ділянку не є абсолютними - у проекті Кодексу вводяться обмеження щодо призначення, дозволеного використання, користування, обтяження. Суб'єктами земельних правовідносин окрім громадян і держави, які визнані такими чинним Кодексом, виступають також юридичні особи (ст. 12 проекту Кодексу) та територіальні громади сіл, селищ та міст (ст. 13). Проектом Кодексу скасовується право колективної власності на землю, закріплене чинним земельним законодавством.

Проектом Кодексу визначаються як повноваження представницьких органів влади у галузі регулювання земельних відносин (глава 2), так і компетенція органів виконавчої влади щодо управління використанням і охороною земель, зокрема спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, а також з питань земельних ресурсів відповідно до їх компетенції (глава 26).

Згідно ст. 11 особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються. За цією ж статтею проекту Закону іноземні громадяни, а за статтею 12 й іноземні юридичні особи можуть набувати право власності лише на земельні ділянки несільськогосподарського призначення. Землі сільськогосподарського призначення, отримані у спадщину нерезидентами (ці ж статті 11 та 12) протягом року підлягають відчуженню.

Регулювання правовідносин щодо кожної з виділених категорій земель регламентується окремими главами проекту Кодексу. У главі 6 "Землі сільськогосподарського призначення" зокрема регламентується приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств та земельні правовідносини в реорганізованих господарствах. Проектом Кодексу визначаються права на земельну частку (пай), механізми виділення земельних часток в натурі. Виділяється категорія "особливо цінні продуктивні землі" (ст. 31). Несільськогосподарським підприємствам надано право мати у власності земельні ділянки для створення власної сировинної бази, ведення підсобного господарства.

У другому розділі проекту Кодексу регламентується набуття, обмеження і припинення права на землю. Головним засобом набуття права власності на землю громадянами і юридичними особами є придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Главою 14 проекту Кодексу визначено порядок розмежування земель права державної і комунальної власності. Здійснення робіт, пов'язаних з цим, покладається на відповідний територіальний орган спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів (ст. 101).

Права постійного користування земельними ділянками, що знаходяться у державній і комунальній власності, набувають, згідно проекту Кодексу, лише державні та комунальні підприємства і організації. Усі інші суб'єкти землекористування повинні користуватися землями на умовах оренди або придбати їх у власність.