Пунктом "ґ" ст. 129 проекту Кодексу визначено, що підставою для припинення права власності на земельну ділянку є примусове її відчуження для суспільних потреб. Однак не визначено, які суспільні потреби можуть створювати достатні підстави для такого відчуження, що створює можливості для зловживань представниками органів державної влади.
Обмеження прав власності на землю сільськогосподарського призначення для нерезидентів (ст. 11 та 12 проекту Кодексу) є достатньо спірним і неефективним, оскільки є можливість для придбання цієї категорії земель через підприємства, зареєстровані в Україні.
Статтю 16 "Право на землю релігійних організацій та об'єднань громадян" недоцільно виділяти, оскільки дані організації є юридичними особами і тому на них повинна поширюватися дія ст. 12 "Право власності на землю юридичних осіб".
Визначення у ст. 92 проекту Кодексу "добросовісного і відкритого користування", яке надає право власності чи оренди на земельну ділянку за набувальною давністю вимагає заміни через юридичну необґрунтованість щодо даної норми проекту Кодексу. Набуття громадянами права власності на земельну ділянку, яка знаходиться у їх користуванні, розглядається у частині 2 ст. 108, тому статтю 92 слід формулювати виключно щодо юридичних осіб України.
Згідно частини 2 ст. 119 проекту Земельного кодексу обмеження використання земельної ділянки діють протягом 25 років. Однак такий тривалий термін дії обмежень невиправданий, його доцільно коректувати в залежності від специфіки самого обмеження.
Процедури розмежування, передачі у власність чи користування землями державної і комунальної власності розписані недостатньо чітко. При наданні у постійне користування земельних ділянок юридичним особам із земель права державної або комунальної власності у ст. 110 чітко не визначені терміни прийняття рішення кінцевими інстанціями - якщо надання земельної ділянки у користування провадиться обласними державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або Кабінетом Міністрів України.
Витрати, пов'язані з розмежуванням земель права державної і комунальної власності, згідно частини 2 ст. 101 проекту Кодексу, здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, однак не визначено в якому співвідношенні - які витрати несе місцевий бюджет, які - державний.
Частиною 5 ст. 186 проекту Кодексу передбачено, що грошова оцінка земельних ділянок проводиться спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів за методикою, яка затверджується Кабінетом Міністрів України. Для забезпечення неупередженості і більшої достовірності грошової оцінки земель доцільно передбачити експертну оцінку земель за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів.
Створення земельної інспекції (ст. 170 та 171 проекту Кодексу) недоречне. Виділення окремої вузькоспеціалізованої контролюючої структури також вимагає додатково контролю за її діяльністю і додаткових видатків з бюджету. Покладені на земельну інспекцію обов'язки достатньо ефективно можуть виконувати наявні органи контролю та правоохоронні органи при незначному підвищенні їх фінансування на дані цілі.
____________
Коментар підготовлено Інститутом проблем законодавства ім. Ярослава Мудрого.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.