Студентське самоврядування як фактор самореалізації

Тетяна Борисова

Студентське самоврядування як фактор самореалізації

Звернення до проблеми організації студентської діяльності, яка б сприяла їх самореалізації, й виділення її в числі актуальних напрямків розвитку сучасної педагогіки стало результатом усвідомлення соціальних проблем у суспільстві. Адже, студентство було і є незалежною рушійною силою у суспільстві. Це верства, що спроможна творити й діяти. Організація та спрямування студентської активності реалізується нині в Україні через органи студентського самоврядування, що дозволяє вирішити проблеми соціально-культурного та соціально-професійного становлення сучасної молоді.

Особливу актуальність створення органів студентського самоврядування набуває у напрямку організації виховної роботи у вищих навчальних закладах згідно концепції національного виховання сучасної молоді. Для повноцінного включення студентів вищих навчальних закладів у соціальне життя, для ефективного й творчого виконання ними соціальних функцій як повноправних членів суспільства, для підготовки студентів до саморозвитку та самоосвіти потрібні якісно нові ефективні естетично й педагогічно організовані напрями реалізації сучасної молоді [4].

Метою даного дослідження є розкриття потенційних можливостей реалізації особистості студентської молоді через активну діяльність органів студентського самоврядування вищих навчальних закладів.

Студентське самоврядування – це форма управління, за якої студенти на рівні академічної групи, факультету, гуртожитку, курсу, спеціальності, студентського містечка, іншого структурного підрозділу вищого навчального закладу мають право самостійно вирішувати питання внутрішнього управління. Головна мета діяльності органів студентського самоврядування полягає передусім у створенні умов самореалізації молодих людей в інтересах особистості, суспільства і держави, у захисті прав студентів. Студентське самоврядування є важливим фактором розвитку і модернізації суспільства, виявлення потенційних лідерів, вироблення у них навичок управлінської та організаторської роботи з колективом, формування майбутньої еліти нації [].

Отже, студентське самоврядування є засобом реалізації студентською громадою своїх прав, обов’язків та ініціатив через прийняття рішень і їх впровадження за допомогою власних ресурсів у сфері, що визнається адміністрацією, та у співпраці з нею, а також гарантії брати участь через своїх представників у вирішенні питань, які стосуються студентства.

Основними завданнями органів студентського самоврядування є:

·  забезпечення і захист прав та інтересів студентів, зокрема стосовно організації навчального процесу;

·  забезпечення виконання студентами своїх обов'язків;

·  сприяння навчальній, науковій та творчій діяльності студентів;

·  сприяння створенню відповідних умов для проживання і відпочинку студентів;

·  сприяння діяльності студентських гуртків, товариств, об'єднань, клубів за інтересами;

·  організація співробітництва зі студентами інших вищих навчальних закладів і молодіжними організаціями;

·  сприяння працевлаштуванню випускників;

·  участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами;

·  сприяння проведенню серед студентів соціологічних досліджень [5].

Самореалізація студентів в процесі діяльності органів студентського самоврядування як один з вагомих засобів розвитку особистості має стати важливим компонентом навчально-виховного процесу в сучасному виші.

Питання самореалізації у різних аспектах розглядалося як вітчизняними, так і зарубіжними ученими (А. Адлер, Р. Бернс, В. Виготський, У. Джеймс, А. Леонтьєв, А. Мудрик, С. Рубінштейн), які вперше почали розглядати процес самореалізації на методологічному рівні, створивши теоретико-методологічні передумови для подальших досліджень даної проблеми. Вагомий вклад в дослідженні аспектів самореалізації студентської та учнівської молоді внесли Ю. Васильчук, П. Гайденко, О. Гофман, Ю. Давидов, Н. Зарубіна, Г. Зборовський, Е. Коржєва, Є. Осипова.

У психолого-педагогічній літературі існує декілька підходів до визначення поняття «самореалізація». Одні вчені вважають, що це шлях пізнання своїх особистих особливостей (А. Шопенгауер), інші вбачають в самореалізації свідоме й цілеспрямоване розкриття й уособлення сутнісних рис особистості в її багатогранній діяльності (Л. Коган). Блощинський О. розглядав самореалізацію як процес реалізації індивідуальних та особистих можливостей, особистісного «Я» засобами власних зусиль, а також у співпраці з іншими людьми [1].

Особливості самореалізації особистості реалізуються через компоненти орієнтовані та суб’єкт: самовираження, самоствердження, самовизначення. Самореалізація у переважній більшості видів діяльності пов’язана з універсальністю здібностей особистості, її все сторонністю та гармонійністю. Цілісна самореалізація пов’язана з вищім рівнем організації життя, з перетворенням його у предмет творчості [3].