Вивчення будови, топографії і функціонального призначення скелетних м’язів і допоміжних органів м’язів (фасції, бурси, сезамовидні кістки)

2.  Вивчення будови, топографії і функціонального призначення скелетних м’язів і допоміжних органів м’язів (фасції, бурси, сезамовидні кістки).

 Мета роботи:  вивчити будову, топографію і функціональне призначення скелетних м’язів і допоміжних органів м’язів (фасції, бурси, сезамовидні кістки).

              Органами довільного руху є мускули, побудовані з поперечносмугастої м’язової тканини. Закріплюючись на кістках скелета, як на плечах важелів, вони роблять рухи (динамічна функція мускулів), а фіксуючі суглоби забезпечують стояння тварини або затримання, наприклад, її голови або шиї у певному положенні (статична функція мускулів).

              Форма мускулів залежить від їх місцеположення в тілі і взаємовідношення одного з одним і кістками. Звичайно за формою в основному виділяють мускули пластинчасті, веретеноподібні і кільцеподібні.

              Мускули пластинчастого типу поширені головним чином на тулубі, потім на голові і лише почасти на кінцівках. Вони являють собою пластини найрізноманітнішої форми, чотирикутної, трикутної, віялоподібної, стрічкоподібної, куполоподібної, іноді із зубчастими краями.

              Наприклад, трапецієвидний мускул, широкий мускул спини, черевні мускули, діафрагма.

Мускули веретеноподібного типу ще різноманітніші за формою. Загалом вони характеризуються значною довжиною і товщиною, при округлому, трикутному, чотирикутному та інших формах перерізу. Зустрічаються вони переважно на кінцівках, але є також на голові і на тулубі.

Мускули кільцевидного типу зустрічаються рідко – тільки навколо отворів (наприклад, навколо ротового отвору, навколо отвору повік).

М'язи скелета прикріплюючись до кісток ске­лети, при скороченні переміщують їх. Так виникає рух окремих органів та організму в цілому. До складу м'яза входять: поперечносмугаста м'язова тканина, сполучна тканина, кров і нервова тканина.

Залежно від функції та внутрішньої будови розріз­няють динамічний та статичний тип м'язів.

М'язи динамічного типу здатні виконувати велику роботу, бо складаються переважно з довгих м'язових во­локон і тонкої сполучної тканинної основи.

М'язи, в яких містяться сполучнотканинні тяжі з не­значними короткими м'язовими пучками, належать до статичного типу. Вони пристосовані для фіксації, вдер­жування органів і іноді замінюють зв'язки: Крім того, існують ще інші типи м'язів (динамостатичний, напівстатичний і статодинамічний), але вони є проміжними між статичними і динамічними.

За місцем розміщення на скелеті розрізняють м'язи голови, тулуба, грудної і тазової кінцівок.

Серед м'язів голови вилітають лицеві, або шкірні (розміщені в лицьовому відділі черепа), що відповідають за  захоплення корму і утримання його в ротовій порожнині), та жувальні (сприяють відкриванню і закриванню рота та рухові нижньої щелепи при подрібненні корму зу­бами).

М'язи в ділянці шиї і тулуба об'єднуються в чотири групи: м'язи хребетного стовпа, грудної клітки, черевної стінки і м'язи, що з'єднують грудні кінцівки з тулубом.. М'язи хребетного стовпа, що містяться на його дор­сальній поверхні, розгинають хребет, а ті, які містяться вентральніше від хребта, під тілами хребців,— згинають його. Одностороннє скорочення цих м'язів призводить до згинання хребта.

М'язи грудної клітки пластинчастої будови. Одні з них при скороченні розширюють грудну клітку, створю­ючи в легенях розряджений простір. При цьому повітря наповнює легені і відбувається вдих. Інші м'язи при ско­роченні стискають грудну клітку, що приводить до ви­далення повітря з легенів — видиху;

До м'язів черевної стінки належать м'язи, що утворю­ють черевну стінку і є черевним пресом. Вони утриму­ють важкі внутрішні органи, а скорочуючись, тиснуть на грудну клітку, сприяючи видиху; беруть участь в акті ро­дів.

            М'язи грудної кінцівки поділяють на м'язи, що з'єднують плечовий пояс з головою, шиєю і тулубом, та м'язи, що діють на вільну кінцівку. 

Будова мускулів. Анатомічно в кожному мускулі розрізняють м’ясисту частину – м’язове  черевце з головкою – і сухожильну частину – сухожилля мускула, яке служить для прикріплення до кісток і для передачі сили. У одних мускулів сухожилля дуже розвинуте і довжиною переважає м’язове черевце, у інших воно , навпаки, дуже коротке.  Є чимало й таких мускулів, сухожилля яких макроскопічно не помітне, - створюється враження, що мускул закріплюється на кістці „м’ясисто”, чого насправді не буває.

М’язове черевце складається із поперечносмугастої м’язової тканини. Окремі м’язові волокна з’єднуються пухкою сполучною тканиною в пучки першого порядку; з останніх формуються пучки волокн другого порядку і т.д. Кінець кінцем утворюється мускул як ціле. Вся між пучкова сполучна тканина називається перимізієм, на відміну від ендомізію, тобто тієї сполучної тканини, яка обплітає кожне м’язове волокно окремо. В сукупності сполучна тканина становить скелет мускула, в ньому до м’язових волокон проходять нерви, кровоносні і лімфатичні судини.

Мускульне сухожилля побудоване з щільної сполучної тканини, причому колагенові волокнинки його йдуть пучками паралельно довжинникові мускула. Ці пучки з’єднуються пухкою сполучною тканиною у більші тяжі і формують сухожилля в цілому. Пухка сполучна тканина, так само, як і в м’язовому черевці, містить нервові волокна, кровоносні і лімфатичні судини, але значно меншу кількість. Міцність сухожиль виняткова, вони витримують навантаження від 670 до 900 кг на 1 см² поперечного перерізу.