Особистість. Індивідуальні властивості особистості. Особистість і індивідуальність. Діяльність і соціалізація особистості. Формування особистості

Лекція 5. Особистість

План

1.  Індивідуальні властивості особистості.

2.  Особистість і індивідуальність.

3.  Діяльність і соціалізація особистості.

4.  Формування особистості.

1. При поясненні будь-яких психічних явищ особистість виступає як воєдино зв'язана сукупність внутрішніх умов, через які переломлюються всі зовнішні впливи.

У якості власне особистісних властивостей із усього різноманіття властивостей людини звичайно виділяють ті, котрі обумовлюють суспільно значиме поводження або діяльність людини. Основне місце в них, тому займають система мотивів і задач, що ставить собі людина, властивості його характеру, що обумовлюють учинки людей.

Особистість визначається своїми відносинами до навколишнього світу, до суспільного оточення, до інших людей. Ці відносини реалізуються в діяльності людей, у тій реальній діяльності, за допомогою якої люди пізнають світ  (природу і суспільство) і змінюють його. Ніяк не можна зовсім відокремити особистість від тієї реальної ролі, що вона грає в житті. Значущість особистість визначається не тільки самими по собі властивостями, але і значущістю тих суспільно-історичних сил, носієм яких вона виступає.

Як особистість людина виступає як одиниця в системі суспільних відносин, як реальний носій цих відносин. У цьому полягає позитивне ядро тієї точки зору, що затверджує, що поняття особистості є суспільна, а не психологічна категорія.

Людина є індивідуальність у силу наявності у неї особливих, одиничних, неповторних властивостей; людина є особистість у силу того, що вона свідомо визначає своє відношення до навколишнього. Людина є особистість, оскільки в неї є своя індивідуальність..

Характер людини – це закріплена в індивіді система генералізуючих узагальнених спонукань. Звичайно розглядаючи відношення мотивів і характеру, підкреслюють залежність спонукань, мотивів людини від його характеру: поводження людини, може виходити з якихось спонукань (шляхетних, корисливих, честолюбних), тому що такий його характер. Насправді так виглядає відношення характеру і мотивів, лише, будучи узятими статично. Обмежитися таким розглядом характеру і його відносини до мотивів – значить закрити собі шлях до розкриття їх генезису. Для того щоб відкрити шлях до розуміння становлення характеру, потрібно обернути це відношення характеру і спонукань або мотивів, звернувшись до спонукань і мотивів не стільки особистісним, скільки ситуаційним, обумовленим не стільки внутрішньою логікою характеру, скільки збігом зовнішніх обставин.

Для багатьох теорій персоналі стичної психології характерне пояснення психічних явищ, виходячи тільки з особистісних утворень (мотиви, потреби і т.д.). Намагаючись зняти це протиріччя С.Л. Рубінштейн запропонував свою знамениту формулу про те, що зовнішні причини завжди діють тільки опосередковано через внутрішні умови. При цьому підкреслюється, що при поясненні будь-яких психічних явищ особистості вона виступає як воєдино зв’язана сукупність внутрішніх умов, через які переломлюються всі зовнішні впливи. Всім зрозуміло, що процеси сприйняття, пам’яті, мислення не існують самі по собі. Всі ці та інші процеси включені у особистісний контекст. І тільки умовно можна розглядати у відриві від їх носія – особистості. Особисте відношення до тої чи іншої інформації впливає на процес її пригадування, як і забування. Особисті особливості, настанови, суб’єктивні відношення до конкретних людей прямо впливають на поведінку і відношення людей одне до одного. 

2. Поняття особистості, так само як і поняття індивіда, виражає цілісність суб'єкта життя; особистість не складається зі шматочків. Але особистість являє собою цілісне утворення особливого роду. Особистість не є цілісність, обумовлена генотипічно: особистістю не народжуються, особистістю  стають.

Особистість є відносно пізній продукт суспільно-історичного й онтогенетичного розвитку людини.

Особистість є специфічно людське утворення, що також не може бути виведена з його пристосувальної діяльності, як не можуть бути виведені з неї його свідомість або його людські потреби, як і свідомість людини, так і його потреби.

Вивчення процесу об'єднання, зв'язування діяльності суб'єкта, у результаті якого формується його особистість, являє собою капітальну задачу психологічного дослідження... Задача ця вимагає аналізу предметної діяльності.

Отже, психологія безособових процесів має бути замінена психологією діяльної особистості. Тому, надалі, коли ми говоримо про особу, ми маємо на увазі, що особа – це соціальний індивід, суб’єкт суспільних відносин, діяльності і спілкування.

Від самого початку свого життя людина як істота соціально включена у суспільні взаємодії. Суб’єктивно засвоєний досвід стає невід’ємною складовою особистості. Соціалізація – це і є процес і результат засвоєння і відтворення індивідом соціального досвіду. Процес соціалізації зв’язаний зі спілкуванням і діяльністю людей. Засвоєння соціального досвіду є суб’єктивним. А тому різні люди можуть виносити з однакових ситуацій різний досвід. Це положення лежить в основі двоєдиного процесу – соціалізації та індивідуалізації.

3. Реальним базисом особистості людини є сукупність його, суспільних по своїй природі, відносин до світу, але відносин, що реалізуються, а вони реалізуються його діяльністю, точніше, сукупністю його різноманітних діяльностей.

Маються на увазі саме діяльності суб'єкта, що і є вихідними «одиницями» психологічного аналізу особистості, а не дії, не операції, не психофізіологічні функції або блоки цих функцій; останнє характеризує діяльність, а безпосередньо особистість.

Ієрархічні відносини діяльностей, що характеризують особистістю. Їхня особливість є їх «відв’язність» від станів організму. Ця ієрархії діяльностей породжуються їхнім власним розвитком, вони-те н утворять ядро особистості.