Інакше кажучи, «вузли», що з'єднують окремі діяльності, зав'язуються не дією біологічних або духовних сил суб'єкта, що лежать у ньому самому, а зав'язуються вони в тій системі, у яких вступає суб'єкт.
Можна виділити первинну і вторинну соціалізацію. Прийнято вважати, що первинна соціалізація являє собою щось більше, ніж просто когнітивне научення і зв’язана з формуванням узагальненого образу дійсності. Характер же вторинної соціалізації визначається розподілом праці. Інакше кажучи, вторинна соціалізація являє собою одержання специфічно-рольового знання. Конечним результатом цієї соціалізації у вигляді особистості і у вигляді суб’єкта діяльності є утворення індивідуальності.
Свою індивідуальність людина одержує складним і неоднозначним чином. Особа – це не тільки соціальний індивід, а і активний суб’єкт соціального розвитку та саморозвитку.
Процес соціалізації не завершується після досягнення людиною дорослості. Соціалізація особи, образно кажучи, відноситься до процесів з невизначеним закінченням. І продовжується цей процес безперервно на протязі всього життя. Ця незавершеність і неповнота розвитку можуть бути інтерпретовані як передумови безкінечності і необмеженості саморозвитку особистості.
4. Формування особистості припускає розвиток процесу цілеутворення і відповідно розвитку дій суб'єкта Дії, усе більш збагачуючи, як би переростають те коло діяльностей, що вони реалізують, і вступають у протиріччя з їх мотивами, що породили. Явища такого переростання добре відомі і постійно описуються в літературі по віковій психології, хоча й в інших термінах; вони-те й утворять так називані кризи розвитку — криза трьох років, семи років, підліткового періоду, як і набагато менше вивчені кризи зрілості. У результаті відбувається зрушення мотивів наділові зміна їхньої ієрархії і народження нових мотивів — нових видів діяльності.
Формування особистості являє собою процес безперервний, що складається з ряду послідовних стадій, якісні особливості яких залежать від конкретних умов і обставин. Тому, простежуючи послідовні його перетини, ми зауважуємо лише окремі зрушення. Але якщо глянути на нього як би з деякого видалення, то перехід, що знаменує собою справжнє народження особистості, виступає як подія, що змінює хід усього наступного психічного розвитку.
Знання, представлення про себе накопичуються вже в раннім дитинстві; у почуттєвих неусвідомлюваних формах вони, очевидно, існують і у вищих тварин. Інша справа — самосвідомість усвідомлення свого Я. Воно є результат, продукт становлення людини як особистості.
Таким чином виникає Я-концепція, котра являє собою узагальнене уявлення про себе, або, як ще говорять психологи, “теорію самого себе”. Формування, розвиток і зміна Я-концепції обумовлене факторами внутрішнього і зовнішнього порядку. Середовище (сім’я, школа, чисельні формальні і неформальні групи, у які включена особистість) справляють величезний вплив на формування Я-концепції.
У загальному вигляді у психології прийнято виділяти дві форми Я-концепції – реальну та ідеальну. Однак можливі і більш часткові її види, наприклад, професійна Я-концепція. У свою чергу професійна Я-концепція особи теж може бути реальною й ідеальною.
Поняття “реальна” зовсім не передбачає, що ця концепція є реалістичною. Головне тут – уявлення про себе “таким, яким я є”. Ідеальна ж Я-концепція (ідеальне “Я”) – це уявлення особи про себе у відповідності з бажаннями бути кимсь.
Розходження між реальним і ідеальним Я може привести до різних , як позитивних так і негативних, наслідків. З одного боку, цей різнобій може стати джерелом серйозних внутрішніх конфліктів. З другого боку, розбіжність реальної і ідеальної Я-концепції є джерелом самовдосконалення особистості. У будь-якому випадку розбіжності ідеальної і реальної концепції Я, особливо для молодих людей, є не чим іншим, як ілюзією.
Самооцінка відноситься до ядра особистості і визначає поведінку і діяльність особистості. Самооцінка прямо пов’язана з процесом соціальної адаптації особи. Несприятлива Я-концепція (невіра в себе, низька самооцінка) може привести до порушень поведінки у вигляді соціальної дезадаптації і агресивності, але, з іншого боку, експериментально доведено, що подібні речі можуть виникнути і у зв’язку з невиправдано високою самооцінкою.
Розглянутий тут підхід пояснює і такі, здавалось би, парадоксальні факти, коли молоді люди настійливо тримаються за якусь асоціальну групу, навіть коли займають у ній низьке положення.
Можливо, метою людського існування є одночасно і власна завершеність і щастя оточуючих. Формулювання ж у якості мети “особисте щастя” веде до егоцентризму, а устремління до щастя іншого, як справедливо говорив І. Кант, не може нічого, крім незадоволення.
Термінологічний словник:
Інтроверт – психологічний тип людей, які перш ніж приймають рішення, зважують всі аргументи, самодостатні і не схильні до ризику, з низьким рівнем адаптації.
Екстраверт – протилежний інтровертам тип, якому властива спонтанність у діях, а іноді навіть бездумність. Добре орієнтується у новій ситуації, але часто піддаються чужому впливу.
Самосвідомість – процес внутрішньої концентрації індивіда на своїх думках, переживаннях і мотивації. В результаті дії самосвідомості відбувається конституціоналізація себе, як особистості.
Особа – унікальне і стійке утворення, те, яким чином, людина відчуває себе як “Я” .
Індивідуальність – те, чим окремі люди різняться між собою.
Література:
1. Букалов А.В., Бойко А.Г. Соционика: тайна человеческих отношений и биоэнергетика. – К., 1992.
2. Люшер М. Сигналы личности. Ролевые игры и их мотивы. – Воронеж, 1993.
3. Леонгард К. Акцентуированные личности. – К., 1980.
4. Столяренко Л.Д., Корешкова Н.В. Психология личности и типология поведения. – Ростов на Дону, , 1994.
5. Фромм Э. Иметь или быть. – М., 1986.
6. Хелл К., Линдсей Г. Теории личности. – М., 1999.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.