4.Банчук М. Громадянське суспільство в Україні: поняття і реальність // Людина і політика. – 2003. – №1.
5.Приходько С. Громадянська освіта і громадянське суспільство // Імідж сучасного педагога. – 2001. – №.7-8.
Тема: Особа і політика.
1.Проблема відмови людей і соціальних груп від участі у політичному житті (абсентеїзм).
2.Роль освіти у політичній соціалізації особи.
3.Особливості політичних лідерів сучасної України.
Політичне життя будь-якого суспільства завжди характеризується наявністю груп людей, які беруть участь у ньому в різних формах активності і які відмовляються від цього. Дослідження причин другого типу поведінки є важливим напрямом розвитку політичної науки. Всі причини, що її зумовлюють, доцільно поділити на декілька груп. Одна з них пояснює політичну пасивність суто внутрішніми характеристиками людини. Інша – певними зовнішніми обставинами: державою, політичним режимом, матеріальним добробутом тощо. Необхідно з’ясувати співвідношення цих причин, за яких умов одна з них відіграє більшу роль, яке значення в них мають конформізм і нонконформізм. Також слід відзначити передумови політичного абсентеїзму в Україні.
Політична соціалізація розглядається як процес засвоєння індивідом політичних знань, норм, цінностей навколишнього суспільного оточення, а також формування власної позиції щодо політики. Одним з інститутів соціалізації є освіта. При розгляді другого питання потрібно відзначити загальне значення освіти в цьому процесі. Крім того, варто акцентувати увагу на конкретних методах навчання, які мають на меті втілення активної форми соціалізації. Важливо, щоб отримані знання не були абстрактною інформацією. Вони повинні мати практичне наповнення, щоб їхнє застосування у житті принесло певний результат. Досить слушним буде відтворення окремих фрагментів занять із застосуванням активних навчальних форм.
Політичні лідери в усіх країнах завдяки своєму особистому впливу визначають напрямки розвитку суспільства. З’ясовуючи їхню роль у політичному житті України, насамперед варто підкреслити їхні ознаки, функції і типи. Потім виділяються особистості, яких можна назвати політичними лідерами нашої країни. Їхня характеристика передбачає розподіл на владних і опозиційних лідерів, аналіз їхнього впливу на суспільне життя, функції, які вони при цьому виконують. Доцільно провести індивідуальні дослідження стосовно особистісних властивостей цих людей, які сприяли їхньому розташуванню на лідерських позиціях.
ЛІТЕРАТУРА.
1.Шейко С.В. Кравченко П.А. Фомічова З.К. Політологія. – К., 2000. – С.206-220.
2.Шляхтун П.П. Політологія. – К., 2002. – С.461-474.
3.Козан В. Сенс і пріоритети політичної участі // Віче. – 1998. – №1.
4.Ануфриев Е. Политическая социализация личности как проблема современной политологии //Вестник МГУ.-Сер. 18. :Социология и политология. – 1997. – №3.
5.Макєєв С. Сучасна Україна: громадянська свідомість і політична участь населення // Політична думка. – 2000. – №2.
6.Головаха Є. Ставлення до влади і політичний вибір молоді України // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. – №1.
Тема: Політична свідомість і політична культура.
1.Історія формування політичного біхевіоризму і психоаналізу.
2.Як формується політична свідомість.
3.Місце політичних міфів і стереотипів у політичній свідомості і культурі.
Однією з передумов формування наукової категорії “політична культура” є розвиток таких напрямків у політичній науці як біхевіоризм і психоаналіз. Вони збагатили предмет політології дослідженням особистісних чинників у політиці. Політика як соціальна реальність характеризується політичною діяльністю. А всі напрямки її розвитку визначаються конкретними людьми. І в цьому важливу роль відіграє мотивація певного типу поведінки. Отже, біхевіоризм і психоаналіз відображають поведінковий і мотиваційний аспекти політики. При вивченні даного питання потрібно простежити історію цих напрямків та проаналізувати їхню сутність. Також слід з’ясувати їх безпосередній вплив на такі складові предмету політології як політична свідомість і культура.
Політична свідомість формується шляхом тривалого процесу, який пов’язаний з політичною соціалізацією. Спочатку людина усвідомлює свою соціальну належність і пов’язані з нею інтереси. Потім вона з’ясовує зв’язок між реалізацією своїх інтересів та участю у політиці. А згодом виявляє своє ставлення до політики в теоретичному і практичному аспектах. Студентам необхідно розглянути особливості кожного з цих етапів і зробити висновки про заходи з підвищення їх ефективності. Виділяються різні чинники, які впливають на цей процес. Насамкінець доцільно буде розробити пропозиції щодо механізмів формування активістських типів політичної свідомості.
Політична свідомість і культура характеризуються як сукупність теоретичних та емпіричних знань, оцінок підходів, моделей поведінки стосовно політики. Серед них виділяються динамічні і більш стабільні. При розгляді третього питання необхідно передусім визначити сутність політичних міфів і стереотипів. Потім з’ясовується їхнє місце у структурі політичної свідомості і культури. Міфи і стереотипи є сталими, часто емоційно забарвленими компонентами. Вони не сприяють адекватному сприйманню політичної реальності. Тому у цілому їхня роль негативна. На окремих практичних прикладах слід відзначити джерела їхнього походження, способи їх підтримання. Це робиться з метою розробки шляхів зменшення їхнього впливу, формування більш раціональних підходів до політики.
ЛІТЕРАТУРА.
1.Шляхтун П.П. Політологія. – К., 2002. – С.478-494.
2.Левенець Ю. Роль національного міфу у відродженні національної свідомості українського народу // Нова політика. – 2001. – №2.
3.Самсонова Т. К истории становлення политического психоанализа //Весник МГУ. Серия 18. Социология и политология. – 2001. – №2.
4.Руденко Ю. Політична свідомість: визначення та актуальність дослідження // Людина і політика. – 2001. – №4
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.