Безпека в системі "Людина – техніка – середовище", страница 10

Англійський філософ Томас Гоббс затверджував непорівнянність людського суспільства зі співтовариствами тварин, тому що останні мають природну основу, а відносини людей спираються на договори між ними. Від цього почалося стійке розмежування природи і культури, природи і цивілізації, природничих і гуманітарних наук. Однак прихильники "природного шляху" розвитку людства існували за всіх часів. Невипадково в сучасному світі з'явилося ціле сімейство "прикордонних" наук: біоетика, зоопсихологія, етологія і, нарешті, біополітика. Останній термін поєднує в собі, як здається, два діаметрально протилежних напрямки. Один стверджує, що у своєму політичному та громадському житті людина керується в основному тваринними інстинктами і законами природи, приклад тому – боротьба за існування. Інший напрямок має за мету приведення різноманітної людської діяльності у відповідність із законами природи і потребами інших живих істот, що населяють планету. Дійсно, з одного боку, неможливо відкидати біологічну природу людини і незаперечність її єдності з природою інших живих істот. Тут ті ж закони клітинної побудови, ті ж біохімічні та генетичні механізми. Навіть деякі закономірності поводження на "нижчому" рівні нерозрізненні: існує безліч серйозних наукових праць, котрі доводять, що, наприклад, "закони юрби" мало чим відрізняються від правил, яким підкоряється стадо вищих мавп. До речі, людина широко користується знаками невербального спілкування, котрі відбивають агресію, сексуальну привабливість, заступництво і характерні для приматів. Однак у розвитку природних співтовариств і людського суспільства є принципові розходження. Існує думка про наявність якихось спадково обумовлених "вищих" особливостей людини, наприклад "генів альтруїзму", котрі підтримують розвиток людського суспільства й боронять його від вимирання. Але важко уявити існування "генів альтруїзму", так само як і генів алкоголізму, шизофренії й інших досить складних станів людини.

У різних поведінкових відхиленнях генетичний компонент відіграє значну роль, визначаючи змінений фенотип, що виявляється при відповідних умовах. Наприклад, може відбутися мутація в гені, який контролює фермент алкогольдегідрогенази, котрий розщеплює етиловий спирт. Це визначає схильність до алкоголізму, але якщо людина жодного разу в житті не скуштує алкоголю, то подібне відхилення ніяк не виявиться. Отже, поки що можна з упевненістю вести мову лише про очевидність існування комплексів генів, які при певних сполученнях та умовах сприяють виникненню певного поведінкового фенотипу, наприклад характеру, котрий можна визначити як альтруїстичний. Недаремно ще в минулому столітті генетики розділяли спадковість людини на біологічну та сигнальну, тобто культурну. Але в сучасному суспільстві стереотипи поводження змінюються. Звичайно, не слід забувати про біологічні корені людини, котрі формують, наприклад, її сексуальне поводження, захист своїх домагань, генетичні аспекти деяких елементів соціального виду. Більшість мотивів поводження людини визначаються стародавніми структурами мозку, що мають багато спільного з такими структурами у вищих ссавців.

Наука про поводження тварин, основоположником якої прийнято вважати Конрада Лоренца, дала багатий матеріал для відповідних порівнянь. Наприклад, людині, як і тварині, притаманний інстинкт – генетично детермінований комплекс певних, повторюваних дій. Однак генетично задається лише "канва" поводження, а важливі деталі можуть варіюватися в залежності від життєвого досвіду і навичок навчання. А таке сучасне поняття, як комунікація, тобто обмін інформацією, властиве не тільки людині, але і тваринам: вони також використовують для цього різні канали – тактильний, візуальний, звуковий. Усе це не заперечує наявності специфіки людини як істоти, наділеної розумом, мовою, культурою. Ці особливості дозволили людям створити високі технології і символічні мови, ту ж комп'ютерну "грамоту", без чого життя сучасного людства вже немислима. Тому наступним кроком повинно бути розв’язання кризових проблем економіки та росту популяції людей шляхом фінансування природоохоронних заходів.

Матеріальні витрати на забезпечення життєдіяльності