Методичні вказівки для підготовки до лабораторних робіт з курсу хімії: Експериментальна частина. Розділ 1 (Визначення молярної маси вуглекислого газу. Визначення еквівалентної маси магнію. Комплексні сполуки. Розчини електролітів), страница 3

8. Виміряти об’єм води у  бюретці.  Для цього, опускаючи лійку, встановити  на одній висоті рівень води в бюретці і в лійці;  тоді в приладі встановлюється тиск, рівний тиску зовнішнього   повітря. Записати рівень води у бюретці (V₂).

Запис спостережень :

    1. Маса металу (m Mg),  0,04 г.

    2. Об’єм утвореного водню   VH₂ , мл;  VH₂ = V₂ - V₁ .

    3. Температура досліду t, ^oC .

    4. Абсолютна температура Т, К  (Т = t + 273) .

    5. Атмосферний тиск Р _атм, мм рт. ст.

    6. Тиск насиченої водяної пари при  температурі  досліду, РН₂О, мм рт. ст.   (брати з таблиці)

    7. Парціальний тиск водню  Р;  Р = Р _атм - РН₂О ;

    Зміна тиску водяної пари при різних температурах наведено в таблиці.

          10                        9,21                         18                               15,48

          11                        9,84                         19                               16,48

          12                       10,52                         20                              17,54

          13                       11,23                         21                              18,65

          14                       11,99                         22                              19,83

          15                       12,79                         23                              21,07

          16                       13,63                         24                              22,33

          17                       14,53                         25                              23,78

    Згідно  з одержаними даними розрахувати еквівалентну масу  магнію.

    1. Визначення об’єму  витиснутого  водню за нормальних умов:

    2. Визначення маси витиснутого водню:

                             1000 мл Н₂    мають масу      0,09 г

                                 V_o  мл  Н₂      -                   m , г

    3. Визначення еквівалентної маси  магнію:

       а) виходячи  з закону  еквівалентів:

      б) виходячи з еквівалентного об’єму водню:

                              m (Mg)      витискує         V_о мл Н₂

                              M˝_Е ( Мg)         -                 11200 мл  Н₂

   4. Визначення середнього експериментального значення  і теоретичного значення   еквіваленту магнія:

де n - валентність магнію.

   5. Визначення відносної помилки експерименту :

Лабораторна  робота № 4

КОМПЛЕКСНІ  СПОЛУКИ

Мета роботи: вивчення комплексоутворення, складу, будови і властивостей комплексних сполук.

     Дослід 1. Одержання амінкомплексу купруму (ІІ).

     Комплексні сполуки, в яких лігандами є молекули амоніаку, називаються амінкомплексами.

     Налити в пробірку 1-2 мл розчину CuSO₄  і додати розбавлений розчин амоніаку до утворення блакитного осаду. Потім додати  надлишок амоніаку  (декілька крапель концентрованого розчину) до утворення синього розчину амінкомплексу купруму [Cu(NH₃)₄]SO₄.

      В даній сполуці комплексоутворювачем є іон купрум  Cu²⁺, лігандами - молекули амоніаку NH₃.  Координаційне число Cu²⁺ дорівнює 4, іон  Cu²⁺ приєднує чотири молекули амоніаку і утворює комплексний  іон  [Cu(NH₃)₄] ²⁺, заряд   якого  складається  із  заряду  комплексоутворювача   і  лігандів: +2 + (0 ^. 4) = +2.  Молекула  електронейтральна, тому зовні знаходиться один аніон SO₄^2-.

      Написати рівняння реакції одержання  осаду купрум гідроксиду і  розчину  амінкомплексу купруму.

     Досліди  2-4  і завдання  виконуються згідно  з варіантами, визначеними на робочих місцяx.

Варіант 1.

      Дослід 2. Електролітична дисоціація комплексних сполук.

      Розчин  амінкомплексу купруму  поділити на дві частини. До однієї  додати дві-три краплі розчину  барій хлориду, щоб визначити присутність іонів SO₄^2-. До другої частини додати 2-3 краплі розчину лугу NaOH, щоб визначити відсутність іонів купруму. Записати рівняння реакцій, свої спостереження і пояснення до них. Виходячи з дослідів, напишіть,  які іони утворюються  при дисоціації  комплексної сполуки  по першому ступеню.

      Дослід 3. Одержання комплексної сполуки  феруму  (ІІ).

      До пробірки з трьома-чотирма краплями розчину  ферум  сульфату FeSO₄ додати дві-три краплі розчину K₃[Fe(CN)₆] . Спостерігати утворення  синього осаду KFe[Fe(CN)₆]. Скласти рівняння реакції. У комплексній сполуці KFe[Fe(CN)₆]  визначити заряд комплексного іона і лігандів, координаційне число і заряд  комплексоутворювача.

      Дослід 4. Одержання гідроксокомплексів цинку (ІІ) і xрому (ІІІ).

      Комплекси, в яких лігандами є  іони OH^-, називаються гідрокcо-комплексами.  У дві пробірки помістити кілька крапель  розчинів солей  Zn²⁺ та Сr³⁺, додати до  них  2 – 3  краплі   розбавленого  розчину  лугу  NaOH і спостерігати  утворення осадів.  Добуті осади  розчинити  в  надлишку  реактиву,   додавши до них кілька крапель концентрованого розчину лугу.  Записати реакції утворення гідроксокомплексів,  вважаючи, що координаційне число Zn²⁺  дорівнює  4,  а Cr³⁺ - 6.

      Завдання. Розглянути будову комплексного іону   [Fe(H₂O)₆]³⁺  згідно з  методом валентних зв’язків. Визначити донор і акцептор електронів.

Варіант 2.

      Дослід 2.  Одержання амінкомплексу  аргентуму (І).

      Налити в пробірку 1 мл  розчину  AgNO₃і додати  кілька крапель розчину NaCl. Спостерігати утворення білого осаду AgCl.  Потім прилити концентрований розчин амоніаку. При цьому спостерігати розчинення осаду і утворення розчину комплексної солі аргентуму. Записати рівняння реакцій, враxовуючи, що координаційне число Ag⁺ дорівнює 2. Розчин амінкомплексу   аргентуму використати для виконання досліду 3.

      Дослід 3. Дисоціація комплексних солей аргентуму (І).