Альтернативні теорії розвитку світової торгівлі. Використання факторів виробництва за умовами даної теорії

Страницы работы

Содержание работы

Вступ

Функціонування сукупного механізму, яким сьогодні є світова економіка, характеризується глобальними процесами взаємодії всіх її складових частин.

Основною з цих складових частин виступає міжнародна торгівля, яка охоплює велику частину міжнародних економічних відносин. Тому вивчення суті поняття і структурних елементів категорії міжнародної торгівлі є однією з актуальних проблем сьогодення.

Теоретичною базою вивчення проблем світової торгівлі є сукупність фундаментальних теорій, які формувалися в процесі розвитку міжнародних відносин. Зокрема класичні, неокласичні і альтернативні теорії, їх методологічний зміст і значення.

Особливий інтерес має механізм регулювання світової торгівлі, який включає принципи і методи, інститути, правила і звичаї, інструменти регулювання, а також міжнародну торгову політику.

До проблем мікрорівня світової торгівлі належить організація зовнішньоторгівельних операцій суб'єктами зовнішньоекономічної діяль-ності. Зокрема, класифікація зовнішньоторгівельних операцій, структура і зміст міжнародних договорів купівлі-продажу, умови і розрахункові аспекти міжнародної торгівлі.

Альтернативні теорії розвитку світової торгівлі

Починаючи з середини 20 ст. розвиток економічної думки характеризувався появою нових альтернативних теорій, які намагалися пояснити різні аспекти міжнародної торгівлі.

Один з напрямів економічної думки розглядав розвиток принципів класичних теорій, поширюючи їх на все більшу кількість товарів, країн, факторів виробництва. Цей підхід стверджував, що не зважаючи на збільшення кількості змінних, основні постулати залишаються чинними.

Другий підхід не ставив під сумнів закономірність класичних теорій в цілому та вивчав відокремлені елементи міжнародної торгівлі, поглиблюючи їх.

Третій напрямок економічної думки стверджував, що класичні теорії не пояснюють сучасну міжнародну торгівлю та потребують докорінно нових ідей.

Теорія специфічних факторів виробництва виникла внаслідок питання: як буде розвиватися міжнародна торгівля, якщо частина факторів виробництва не є мобільною і не може рухатися між галузями. В теорії співвідношення факторів виробництва передбачалася мобільність факторів виробництва, однак повна мобільність неможлива, тобто виділяються специфічні фактори виробництва тільки для даної галузі.

Пол Самуельсон і Роналд Джонс у 1971 році розробили модель специфічних факторів виробництва. Основними умовами цієї теорії є використання трьох факторів виробництва: праці, капіталу та землі, а також передбачається торгівля двох країн двома товарами. Праця є мобільним у середині країни фактором (вільно переміщується між галузями і використовується для виробництва як товару 1, так і товару 2). У той же час, капітал і земля є специфічними факторами: капітал використовується для виробництва тільки товару 1, а земля – тільки для виробництва товару 2. специфічний фактор – фактор виробництва, характерний тільки для цієї галузі і не переміщується між галузями. Мобільний фактор – фактор виробництва, що вільно переміщується між галузями.

Використання факторів виробництва за умовами даної теорії розподіляється таким чином:

Товар 1

Товар 2

Праця

П1

П2

Капітал

К

Земля

З

Теорія специфічних факторів виробництва стверджує:

В основі міжнародної торгівлі є розходження у відносних цінах на товари, які виникають через різну забазпеченність країн специфічними факторами виробництва, причому:

- фактори, які специфічні для експортного сектора – розвиваються;

- фактори, які специфічні для сектора, що конкурує з імпортом – скорочуються.

Ця теорія грунтується на законі убутної віддачі (економетрія).

Закон убутної віддачі – при незмінній кількості факторів виробництва граничний продукт праці убуває при досягненні деякого обсягу виробництва (кожна додаткова одиниця праці, вкладеної у виробництво, забезпечує все менше зростання його обсягів).

В результаті міжнародної торгівлі можливі три варіанти зміни пропозиції мобільного фактора під впливом специфічних факторів виробництва.

Перший варіант передбачає, що у країні 1 більше капіталу (специфічний фактор) і менше землі, ніж у країні 2. При збільшенні пропозиції капіталу і незмінних розмірах інших факторів зросте гранична продуктивність праці у виробництві товару 1. При цьому попит на працю для виробництва збільшеться в сфері виробництва товару 1 і відбудеться зростання зарплати та точка рівноваги переміститься, частина робітників перейде в галузь, що виробляє товар 1 з галузі, що виробляє товар 2.

Похожие материалы

Информация о работе