Поняття та значення принципів кримінального судочинства. Система принципів кримінального судочинства

посадові особи могли бути притягнуті до грошового штрафу або визнані такими, що не здатні виконувати свої повноваження на займаній посаді. Habeas corpus передбачав і принцип унеможливлення повторного арешту за той самий злочин без наказу суду, що здійснював юрисдикційну діяльність у даній справі.

Отже право на свободу й особисту недоторканність склалося історично і бере свій початок ще з ХІІІ століття. За сучасних умов це право закріплене міжнародно-правовими нормами "Загальної декларації прав людини" та інших міжнародних нормативних документів і національним законодавством кожної країни[19].

В Україні аналізоване суб'єктивне право закріплюється в ст. 29 Конституції, де зазначено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або затримуватися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і лише на підставах та в порядку, встановлених законом. Конституція закріплює і процедуру реалізації названих можливостей.

Як зазначає І.О. Остафьєва, принцип забезпечення права людини на свободу й особисту недоторканність - це конституційно-правове положення, згідно з яким ніхто при провадженні у кримінальній справі не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду й тільки на підставах і в порядку, встановлених законом (ст. 29 Конституції України, ст. 14 КПК України).

Кожен з учасників кримінального процесу має право на свободу й особисту недоторканність, ніхто з них не може бути позбавлений свободи та права на особисту недоторканність.

Винятки з принципу:

-  до особи (підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи засудженого) може бути застосовано запобіжний захід у виді взяття під варту, але тільки за рішенням суду та лише за наявності до того підстав і умов, визначених кримінально-процесуальних законом;

-  особу може бути затримано, але тільки в разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його припинити. Уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом 72 годин має бути перевірено судом.

Затриману особу негайно повинні звільнити, якщо протягом 72 годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. Завідомо незаконні затримання чи арешт тягнуть за собою кримінальну відповідальність, передбачену ст. 371 Кримінального кодексу України[20].

Закріплюючи право на особисту недоторканність, Конституція України в ст. 29 використовує формулювання "кожен має право на свободу та особисту недоторканність". Загальна Декларація прав людини в ст. 3 каже: "Кожен має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність"[21]. Але жоден із зазначених документів не дає чіткого визначення "особистої недоторканності.

У книзі "Права людини" під редакцією Е. А. Лукашевої право на особисту недоторканність розглядається в нерозривному зв'язку з правом на свободу і розуміється як право самостійно визначати свої вчинки, володіти собою, своїм часом.

М. М. Утяшев розглядає право на свободу і особисту недоторканність як неприпустимість свавільного втручання будь-кого, у тому числі державних структур, в індивідуальне життя, фізичну або психічну самобутність особи.

Таким чином, багато сучасних вчених, досліджуючи право