Загальна характеристика античної філософії. Філософські ідеї Платона. Філософське вчення Аристотеля

Людський рід не позбудеться від зла доти, поки щирі і правильно мислячі філософи не займуть державні посади або володарі в державах по якомусь божественному визначенню не стануть справжніми філософами». [16; 293]

Філософська спадщина Платона є настільки великою та багатогранною, що змушувала в усі часи повертатися до себе, мала значний вплив на багато філософських течій і зараз не втрачає своєї актуальності.

Так, як Платон був одним з основоположників ідеалізму, то західна філософія саме від нього сприйняла вчення про ідеї. Вчення про ідеї Платона складає сутність, його об'єктивного ідеалізму, воно викладено фрагментарно в діалогах «Федон»,  «Бенкет»,  «Фалеб»,   «Федр»,   «Тимей»,   «Держава»   і

«Закони».

Платон стверджував, що він досліджував причини існуючого. Те, що існує прекрасне саме по собі, і благе, і велике і  все інше. Якщо погодитеся з цим, то це дозволить відкрити і причину безсмертя душі. Прекрасне по природі стане  тоді не  у виді якоїсь особи, рук або частин  тіла, не у виді якоїсь  науки або мови, не в чомусь іншому. Краса стане тоді сама по собі, через себе сама, завжди однакова. Всі інші різновиди прекрасного причетні до краси таким чином, що   вони   виникають і гинуть, а її не стає ні більше, ні менше і ніяких впливів вона не зазнає. Усе, що уособлює прекрасне: прекрасні люди, плащі, коні і т.д., - увесь час міняється.      

Вчення про ідеї Платона виходить з того, що прекрасне саме по собі, усе взагалі існуюче саме по собі, тобто буття, залишається вічно незмінним і однаковим і не може перетерпіти ніяких змін. Думка бога харчується розумом і чистим знанням, як і думка всякої душі, що прагне сприйняти те, що їй личить. Душу у своєму круговому русі споглядає саму справедливість, споглядає розважливість, споглядає знання. Причому все це душа споглядає як дійсне знання й ін., що укладені в справжнім бутті, а не в тім, чому властиве виникнення і зникнення. І все це, що надає істинність пізнаваному і сили тому, що пізнає, говорить Платон,  називають ідеєю блага, причиною знання й істини, оскільки вона пізнається розумом. Але якщо ми не в змозі уловити благо одною ідеєю, то, піймаємо її трьома - красою, домірністю й істиною, які у своїй єдності є і благо і матерія.

Важливе місце у західній філософії займають і погляди Платона на  матерію. Зокрема, викладені у діалозі "Тимей", де Платон виходить з того, що, по-перше, є якийсь основний прототип, що має мислиме і тотожне буття. Власне, це якась із сукупності ідей світу, по-друге, є  наслідування цьому прототипові, що має народження і зриме. Власне, це є речі світу видимі, відчутними почуттями, почуттєвого світу, перше і другого недостатньо,   щоб  пояснити відношення світу ідей і світу речей. Необхідно третє, що Платон назвав возприємницею і як би годувальницею всякого народження чуттєво сприйманих речей. Природа, що приймає усі тіла, завжди тотожна собі, вона ніколи не виходить за межі своїх можливостей. Завжди сприймаюча всі, вона ніколи і ніяким чином не засвоює ніякої форми, що була б  подібна формам вхідних у неї речей. Ця природа є щось абстрактне, відвернене,  - це і є матерія, потенційна здатність   втілювати ідеї, у чуттєво сприймані речі. Матерія - це початок, якому стояло увібрати в себе всі пологи речей, а тому воно саме повинно бути позбавлено яких або форм.

Також актуальним є вчення Платона про душі, яка покладена в основу багатьох філософських концепцій. Зокрема у діалозі "Менон" Платон пише, що «душа безсмертна, часто народжується, бачила всі і тут і в Аїді, і немає нічого, чого б вона не, пізнала. Немає нічого дивного в тім, що і щодо чесноти, і щодо  всього інші вона здатна пригадати те, що колись їй було відоме. І раз усі в природі один  одному рідні, а душа все познала, ніщо