Судова та арбітражна практика як джерело міжнародного приватного права.Загальна характеристика судової та арбітражної практики як джерела міжнародного приватного права

створити всі необхідні умови для ефективного здійснення судом розслідування по справі, коли постає така необхідність (стаття 38 Конвенції).

Є чимало рішень суду щодо України, де саме дії судових органів визнавалися такими, що призводили до порушення гарантованих Конвенцією прав на справедливий судовий розгляд та інших прав. Зазначимо, зокрема, деякі з них:

– право на доступ до суду за статтею 6 (ретроактивне застосування нового терміну на касаційне оскарження в цивільних справах – Мельник проти України, заява № 23436/03, рішення від 28 березня 2006 року);

– право власності за статтею 1 Першого протоколу (ретроактивне застосування законодавства, що призупиняло виплати вчителям – Кечко проти України, заява № 63134/00, рішення від 8 листопада 2005 року);

– право на повагу до сімейного життя за статтею 8 Конвенції (недостатня участь заявника у вирішенні питання, в тому числі в суді, щодо позбавлення його батьківських прав – Хант проти України, заява № 31111/04, рішення від 7 грудня 2006 року);

– право на справедливий судовий розгляд за статтею 6 Конвенції (ігнорування національними судами важливого аргументу заявниці щодо неконституційності положення закону, яким визначався розмір її пенсії, – Проніна проти України, заява № 63566/00, рішення від 18 липня 2006 року);

– право на судовий розгляд упродовж розумного строку за статтею 6 Конвенції (Єфименко проти України, заява № 55870/00, рішення від 18 липня 2006 року та багато інших);

– право на розгляд справи судом, установленим законом, за статтею 6 Конвенції (прийняття Верховним Судом рішення, на яке той не був уповноважений за Господарським процесуальним кодексом – Сокуренко та Стригун проти України, заяви №№ 29458/04 та 29465/04, рішення від 20 липня 2006 року);

– право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом за статтею 6 Конвенції (Белуха проти України, заява № 33949/02, рішення від 9 листопада 2006 року). Цей неповний перелік рішень суду показує, що національним судам належить не тільки ефективно захищати людину, а й діяти у такий спосіб, щоб не порушувати права, гарантовані Конвенцією.

Підсумовуючи свої міркування з порушеного питання, хочу ще раз зазначити: потенціал для ефективного захисту гарантованих Конвенцією прав людини на національному рівні значний навіть за наявної правової