Загальна характеристика історії розвитку міжнародного права. Рада Європи та її основні органи. Взаємовідносини України та Ради Європи

періодизації історії розвитку міжнародного права і причин його походження. Так, авторитетний французький юрист-міжнародник П.Фошиль виділяв наступні періоди в історії розвитку міжнародного права:

1) до падіння Римської імперії (476 р.);

2) від падіння Римської імперії (476 р.) до Вестфальского миру (1648 р.);

3) від Вестфальского миру до Великої французької революції (1789 р.);

4) від Великої французької революції до Віденського конгресу (1815 р.);

5) від Віденського конгресу до початку XX в.

Ряд західних учених поділяють історію розвитку міжнародного права на наступні етапи:

1) до Вестфальского конгресу (1648 р.);

2) від Вестфальского конгресу до Віденського конгресу (1815 р.);

3) від Віденського конгресу до Паризького конгресу (1856 р.);

4) від Паризького конгресу до 1900 р.;

5) від 1900 р. і дотепер.

У «Енциклопедії міжнародного публічного права» дається така періодизація історії міжнародного права: 1) до першої світової війни; 2) між двома світовими війнами; 3) після другої світової війни.

Мені особисто більш вдалою здається періодизація подана В.Г. Буткевичем та В.В. Мициком, які пропонують наступну періодизацію досліджуваного предмета:

1) античне міжнародне право (стародавні віки - V ст.);

2) феодальне (середньовічне) міжнародне право (V-XVII ст.);

3) буржуазне (класичне) міжнародне право (XVII-XX ст.);

4) сучасне міжнародне право.

Що стосується матеріальних свідчень історії міжнародного права, то вони йдуть до глибокої античної давнини. Найбільш древній міжнародний договір, що дійшов до наших днів, датується першою половиною XXIII в. до н.е. і був укладений між акадським царем Нарамсином і правителем Эламу.  Інший древній міжнародний договір був укладений у писемній формі в XIII в. до н.е. між єгипетським фараоном Рамзесом II і хетським царем Хаттушилем III. Обоє правителів за цим договором брали на себе мирні союзні зобов'язання як наслідок закінчення тривалої війни між двома державами. Важливим положенням даного договору було зобов'язання сторін видавати швидких злочинців і рабів.

В античну епоху міжнародне право носило яскраво виражений регіональний характер, оскільки найбільшого розвитку і розквіту суспільні відносини досягли тоді у визначених регіонах земної кулі - Межиріччя, Єгипті, Індії, Китаї, Греції, Древньому Римі.

Високого рівня розвитку досягли торгово-економічні відносини між давньогрецькими державами-полісами в VI-IV ст. до н.е. Ці обставини привели до необхідності направляти посольства в сусідні держави. Грецькі посли вели переговори з питань укладення військово-політичних союзів, вироблення правил ведення війни, статусу іноземців і т.д. Тексти договорів фіксувалися на пергаментних або шкіряних сувоях на прийнятному для сторін мові.

Варто визнати, що в античну епоху найбільшого розвитку право взагалі і міжнародне право зокрема досягло в Древньому Римі. Саме давньоримські юристи ввели в правовий лексикон поняття «право народів», що довгий час у міжнародно-правовій доктрині використовувалося, як еквівалент терміна «міжнародне право». Подальший розвиток у Древньому Римі одержало дипломатичне право. На початковому етапі дипломатичні відносини цієї держави із сусідами здійснювалися особливою жрецькою колегією фециалів. Потім функції послів стали виконувати світські особи - легати, яких зі свого складу обирав римський сенат.

Перший час у Римі діяв принцип невизнання за іноземцями яких-небудь прав, тому що вони вважалися ворогами Рима. У міру ж розвитку торговельних відносин із сусідами за іноземними купцями стала визнаватися деяка правоздатність і з'явилося поняття «гостинність». «Гості» одержали право укладати торговельні угоди, але не самі, а за посередництвом римських громадян - своїх заступників. У Древньому Римі одержали подальший розвиток інститути війни і світу.  Таким чином, вже в античну епоху стали формуватися норми