Суспільний і державний устрій середньовічних Китаю та Японії

Страницы работы

26 страниц (Word-файл)

Фрагмент текста работы

ЗМІСТ:

1.  Суспільний і державний устрій середньовічних Китаю та Японії         3

2.  Основні риси права середньовічних Китаю та Японії                            13

Список використаних джерел                                                                           26

1.  Суспільний і державний устрій середньовічних

Китаю та Японії.

 

Як вказує І.В. Трофанчук, розпад Ханьської імперії у III ст. в результаті концентрації землі в руках приватних власників і потужних народних рухів II-III ст. привів до столітньої внутрішньої смуті.

Пiзнiше відтворення державного єдності було пов'язано з процесами централізації в Північному Китаї, де була заснована династія Цзінь (265-420 рр.). Велика частина землі була оголошена імператорською, тобто державною власністю, а самостійні селяни - податними власниками державних наділів:

- податні першого розряду - чоловіки і жінки від 16 до 60 років, які отримали "наділи в користування" і "податні наділи", урожай з яких цілком передавався державі податку і плати за землю;

- податні другого розряду - всі інші члени селянських сімей від 13 до 15 і від 61 до 65 років, які отримали наділи в половинному розмірі.

Реформа не означала зрівняльного перерозподілу землі. Чиновники, наприклад, залежно від рангу отримували земельні ділянки від 1 до 5 тис. му, які не оподатковувалися і повинностями і повинні були оброблені селянами-орендарями (від 1 до 15 дворів на кожного чиновника, залежно від рангу останнього)[1].

Новий варіант надільної системи (система "рівних полів") був введений в 485 році в Північному Китаї при династії Північна Вей, а потім в VI і VII ст., при династії Сунь і династії Тан.

Як зазначає К. Ліванцев, в результаті народного повстання в 618 р. в Китаї встановилося правління нової династії Тан, яка правила близько 300 років (з 618 за 907 р.). Борючись з могутніми феодалами, танські імператори намагалися розширити фонд державних земель і збільшити число селян, підданих державі. Значна частина землі перейшла в руки чиновної знаті. Надільна система означала не тільки зміцнення традиційної системи експлуатації податного селянства.

Танське законодавство формально забороняло продаж наділу, але численні застереження (надів можна було продати у разі переїзду сім'ї, з метою здійснення похоронних обрядів і т.д.) сприяли зростанню концентрації землі у приватних осіб, що посилилася згодом, коли ці формальні заборони були фактично зняті. У танський час були створені торгово-ремісничі об'єднання, на чолі яких стояли старшини.

Вищу групу панівного класу феодалів становила спадкова аристократія, серед якої не було рівності, так як знать підрозділялася на дев'ять рангів (титулів). Клас експлуатованих також не був єдиним. Велика частина селян у VII ст. відносилася до так званого "доброго народу" (лянмінь), обов'язком якого була обробка землі і виконання всіх повинностей. У самому низу соціальної драбини перебував "дешевий народ" (цяньмінь), в який входили володільці землі у приватних осіб, боржники за податками, особисто залежні, слуги й раби.

У Китаї була заснована державний рада, куди входили родичі імператора і видні сановники. Безпосередньо управління країною знаходилося в руках трьох палат (саньшен).

Серед установ феодального Китаю особливе місце займала палата інспекторів або цензорат, яка здійснювала контроль за всім державним апаратом як в центрі, так і на місцях. Державі належало монопольне право на видобуток солі і руд, що давало скарбниці значні доходи. Танська імперія мала значні збройні сили, основу яких становили селяни, закликувані на військову службу; широко використовувалася також кінна армія

Похожие материалы

Информация о работе

Предмет:
История
Тип:
Конспекты лекций
Размер файла:
143 Kb
Скачали:
0