Періодичність складання звітної калькуляції дорівнює виробничому циклу або календарному року.
6.2. Етапи облікових робіт із визначення витрат. Методи обліку витрат та методи калькулювання
При складанні калькуляції будь-якого виду виділяють наступні етапи:
1. Вибір калькуляційної одиниці в рамках прийнятої на підприємстві організаційно-технологічної структури виробництва.
2. Побудова системи калькулювання:
а) оцінка в рамках калькуляційної системи виробничої собівартості, повної собівартості й величини незавершеного виробництва;
б) групування витрат за статтями й елементами і виявлення центру виникнення витрат на підприємстві.
3. Фіксування й накопичення загальних витрат підприємства.
4. Віднесення загальних витрат підприємства на одиницю об'єкта калькулювання для включення у виробничу або повну собівартість об'єктів калькулювання.
5. Оцінка виробничої собівартості калькуляційної одиниці (складання фактичної калькуляції).
6. Оцінка повної собівартості калькуляційної одиниці.
7. Оцінка економічних витрат з метою виявлення реального фінансового результату.
З метою вирішення поставленого завдання й залежно від
інформаційних запитів системи менеджменту підприємства, ґрунтуючись на специфіці технологічного процесу виробництва кожне підприємство в рамках облікової системи будує індивідуальну систему калькулювання витрат. Система калькулювання витрат специфічна для кожного підприємства. Однак, прийнято узагальнювати з метою класифікації наступні калькуляційні системи (Рис.6.3).
У рамках всіх систем калькулювання можуть бути використані як метод фактичних витрат, так і метод нормативних витрат.
Метод фактичних витрат може бути реалізований на підставі 4 способів калькулювання:
спосіб прямого розрахунку полягає у визначенні фактичних витрат, наведених у бухгалтерських документах по калькуляційному об'єкту й розподілі їх на число калькуляційних одиниць за статтями собівартості або елементами. Цей спосіб універсальний і застосовується в сполученні з іншими способами для обчислення собівартості калькуляційної одиниці;
Рис. 6.3. Класифікація систем калькулювання на основі об’єктів калькулювання
спосіб підсумовування витрат полягає в тому, що собівартість калькуляційного об'єкта й одиниці калькулювання визначають підсумовуванням витрат, локалізованих по тимчасових періодах, по окремих частинах продукту або по процесах (переділах). Класичним прикладом цього способу є калькулювання при позаказному або попередельному методі обліку витрат;
спосіб виключення витрат застосовують для розмежування витрат на основну й побічну продукцію, що одержуються в одному процесі, коли локалізація відповідних витрат в аналітичному обліку неможлива;
до способу розподілу витрат прибігають при обчисленніі собівартості продукції комплексного виробництва. Приклад: у сільському господарстві або переробних галузях - при одержанні декількох продуктів у ході одного процесу.
Нормативний метод калькулювання застосовується як підсумовування нормативної собівартості з відхиленням від норм і з їхньою зміною. Цей метод застосовується на основі стандартних норм. Стандартна норма – науково – обґрунтована величина, отримана в результаті аналізу й розрахунку необхідних матеріалів, виробничих технологій, витрат часу на виконання операцій і вибору устаткування. Ці норми є базою для розробки основних норм витрат. Вони є загальногалузевими або універсальними з погляду виробництва даного виду продукції або з погляду організації виробництва ряду підприємств галузі.
На базі стандартних норм розробляються основні й поточні норми витрат, які індивідуальні для кожного підприємства й для кожного виробу. Основні норми витрат - постійні, що залишаються незмінними, застосовуються протягом тривалого періоду. Це норми витрат, пов'язані з експлуатацією устаткування. Вони залежать від експлуатаційних характеристик устаткування (швидкість різання або протягання на верстаті й пов'язана із цим норма часу на обробку деталі). Поточні норми витрат ґрунтуються на основних нормах, але є частиною, що змінюється (змінюється годинна тарифна ставка слюсаря 2 розряду). Таким чином, поточні норми витрат - це досяжні витрати на короткий відрізок часу, які забезпечують заплановану ефективність виробництва при поточних виробничих можливостях (умовах). Поточні норми витрат характеризують відносини, пов'язані зі зміною технологічного процесу або вартісною характеристикою розглянутих нормативів.
Нормування здійснюється шляхом підсумовування поточних норм витрат з урахуванням відхилень від поточних норм. Не всі відхилення від норм включаються в собівартість (повну або виробничу). Відхилення, пов'язані з браком у процесі виробництва, з порушеннями в технологічному процесі включаються в собівартість не в повному обсязі або можуть взагалі не включатися. Відхилення від норм, що виникли у звітному періоді, аналізуються й ті з них, які є технічно й технологічно обґрунтованими лягають в основу змін поточних норм.
Вибір системи калькулювання й можливість застосування в її рамках різних методів і способів калькулювання робить калькуляційну систему обліку витрат підприємства практично унікальної, специфічно властивою саме конкретному підприємству.
Однак, така класифікація калькуляційних систем не вичерпує „специфічності" побудови системи калькулювання витрат підприємства. Калькуляційні системи можна класифікувати й за обсягом та повнотою подання інформації про об'єкт витрат у систему менеджменту. У рамках такої класифікації виділяють:
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.