Технологія виготовленя трансформатора

3 Технологічний розділ

3.1 Технологія виготовленя трансформатора

Трансформатор   складається   з   наступних   частин:

– сердечника;

– каркаса;

– обмоток;

– деталей, що стягують  сердечник.

Сердечники трансформаторів для зменшення втрат на вихрові струми набираються з пластин, штампованих з електротехнічної сталі або залізо-нікелевих сплавів, або навиваються зі смуг електротехнічної сталі. Застосовуються також сердечники з ферритів  (оксиферів).

Зі штампованих пластин набираються сердечники двох типів: броньового і стрижневого. У малопотужних трансформаторах частіше применяются броньові сердечники.

Для зборки  броньових сердечників застосовуються пластини Ш-образної форми  і  перемички до них. Для усунення   зазору   між   пластинами і  перемичками  складання сердечника проводиться    «вперекришку»   

У    сердечниках    трансформаторів, обмоткам    яких   протікає  по ный  струм   (наприклад,   вихідні трансформатори  однотактних   підсилювальних каскадів),   робиться немагнітний зазор. У   цьому   випадку   пластини   сердечника збираються    в   одну   сторону.   Між пластинами і перемичками  міститься прокладка з листового ізолюючого матеріалу необхідної товщини.

Для   зменшення   втрат  у  сердечнику на   вихрові струми пластини покриваються з однієї сторони тонким  шаром ізолюючого лаку (рідше   оклеиваются   тонким   цигарковим   папером). Завдяки цьому зменшується нагрівання трансформатора.

Пластини сердечника після зборки стягуються планками або куточками за допомогою шпильок з гайками, що вставляються в отвори в пластинах, або спеціальними обтисками. Стяжні планки, куточки або обтиски служать одночасно для кріплення трансформатора на шасі.

Зі смуг електротехнічної сталі навиваються сердечники броньового типу і  тороїдальные.

Застосовуючи виті сердечники зі сталей Э310, Э320, Э330, можна значно зменшити розміри трансформаторів.

Каркас, на якому містяться обмотки, виготовляється звичайно з пресшпану, гетинаксу або текстоліту. Іноді застосовується бескаркасне намотування. При цьому намотування   відбувається на гільзу.

Обмотки трансформаторів виконуються з мідного проводу з емалевою, паперовою або шовковою ізоляцією.

У малопотужних трансформаторах в основному застосовується провід з емалевою ізоляцією (ПЭЛ і ПЭВ) як найбільш дешевий і займаючий менше місця. Провода із шовкової (ПШО, ПШД) або з эмалево-шевковою ізоляцією (ПЭШО, ПЭШД) застосовуються в обмотках високої напруги.

Між шарами обмотки містяться прокладки з тонкого папера або лакотканини. Для захисту трансформатора від вологи і для підвищення його електричної міцності обмотки трансформатора іноді пропитують церезином або спеціальними лаками.

Порядок розташування обмоток на каркасі принципової ролі не грає. У більшості випадків з метою зменшення матеріальних витрат обмотки з тонкого проводу розташовують ближче до сердечника (тонкий провід дорожче). Іноді для зменшення міжобмоточної ізоляції поруч розташовують обмотки, між якими найменша  напруга.

Виводи обмоток, намотаних тонкими проводами, робляться з м'якого багатожильного проводу з гарною ізоляцією. Виводи обмоток з товстих проводів виконуються тим же проводом.

3.2 Технологія пайки монтажних з’єднань

3.2.1 Загальні відомості

Внаслідок великої кількості елементів у електричній схемі лабораторного макету „Дослідженя електричної схеми флюорографа 12Ф7” великою виявилась кількість з’єднань виводів елементів та проводів. Так як монтаж елементів – навісний, то з’єднувались елементи ручною пайкою.

Пайка є одним з основних елементів електромонтажних робіт. Переваги її перед іншими методами з’єднання (зварювання, склеювання струмопровідними клеями, механічні різьбо-закльопочні з’єднання) складаються в тому, що у з’єднаннях забезпечується міцно-щільний дифузійний зв’язок металів з постійним перехідним омічним опором без оплавлення та порушення форм електромонтажних елементів з більш широкими можливостями неодноразового їх демонтажу, заміни, перестановки та повторної пайки.

Пайка має широкі можливості з’єднання металізованих деталей з радіокераміки, скла, пластмас, графіту та інших неметалічних матеріалів як між собою, так і з різнорідними металами та їх сплавами.

До недоліків пайки слід віднести відносну складність технологічного процесу  та небезпечність корозії з’єднань при недосконалості або порушенні технології видалення залишків флюсів, а також відсутність об’єктивних методів перевірки якості з’єднання.

Правильно обрані флюс, припій, зазори та досконала підготовка деталей для пайки забезпечують гарне змочування з’єднуваних поверхонь припоєм та розтікання його по капілярах.

Підготовку поверхонь електрорадіомонтажних елементів до пайки виконують як у процесі виготовлення радіодеталей, так і безпосередньо перед монтажем і пайкою наступними методами:

– механічною зачисткою поверхонь за допомогою шабера, напилка, металічних щіток, шліфувального папера та іншого;

– знежиренням в органічних розчинниках або з використанням ультразвуку;