Грунтівка В-КФ-093: Характеристика продукції, матеріалів та напівпродуктів, страница 3

3.2 Диоксид титану TiО₂

Диоксид титану TiО₂ являє собою порошок білого кольору, що випускається у вигляді двох кристалічних модифікацій: анатазній і рутильній, що відносяться до однієї й тієї ж кристалографічної системи (тетрагональної), але мають різні параметри елементарного осередку.

Більш щільне впакування атомів у кристалічній решітці рутилу забезпечує більш високі коефіцієнти переломлення й діелектричну проникність і меншу теплопровідність у порівнянні з анатазом. Домішки деяких металів, що попадають у диоксид титану при прожарюванні, спотворюють параметри кристалічної решітки й сприяють появі деяких відтінків. Рутил більш чутливий до зміни кольорів під впливом домішок. Диоксид титану володіє фототропією, тобто здатністю змінювати кольори пігменту з білого в коричневий під дією світла й температури за рахунок домішок. У темряві й при охолодженні потемніння зникає.

Для усунення жовтизни у диоксид титану можна вводити невеликі добавки флуоресціюючих барвників, оптичних відбілювачів і деякі пігменти, але при цьому знижується яскравість.

Диоксид титану має високу фотохімічну активність, що проявляється під дією видимого й ультрафіолетового світла навіть при кімнатній температурі. При цьому з поверхні часток диоксиду титану відділяється кисень, що окисляє й руйнує дотичну з нею в покритті плівкотвірну речовину й викликає "мелення". Рутил має знижену фотоактивність, чим анатаз: при цьому в рутилу, отриманого сірчанокислотним способом, вона менш, ніж у рутилу, отриманого з тетрахлорида титану. Для зниження фотохімічної активності й поліпшення диспергування в плівкотвірних речовинах,  поверхню часток диоксида титану піддають модифікуванню.

Диоксид титану хімічно інертна, неотрутна, негорюча речовина, не розчиняється у воді, неорганічних й органічних кислотах і розведених лугах.

Диоксид титану використовують для виробництва лакофарбових матеріалів, в тому числі для водорозчинних емалей та грунтівок. Також використовують для покриттів з високими декоративними властивостями.

3.3 Каолін

Каолін – кристалічний, ніжний на дотик порошок білого кольору, по хімічному складу являє собою гідратований силікат алюмінію Al₂O₃ ·2SiO₂·2H₂O.

Основною складовою частиною каоліну є мінерал каолініт, що утворюється при руйнуванні гранітів. На відтінок каоліну в основному впливає домішка окису заліза. Частки каоліну дрібні й мають пластинчасту будову.

Каолін стійкий до води, повітря, СО₂ і нагрівання. Вода відділяється тільки при температурі вище 400 ⁰С. При прожарюванні каолін дегідратується – губить до 13-14% (мас.).

Прожарений каолін (Al₂O₃ ·2SiO₂), має більш високу білизну й показник переломлення, а отже й кращу вкривну здатність, що дозволяє заміняти їм більш значну частину білих пігментів. Каолін ставиться до порівняно нечисленної групи дифільних наповнювачів, змочується добре водою й органічними малополярними рідинами. Крім того, каолін володіє гарною матовою здатністю. Каолін широко застосовують для водоемульсійних фарб, у яких він утворює стійку суспензію. Завдяки м'якій текстурі його застосовують у шпаклівках і порозаповнювачах, для яких потрібна добра здатність до шліфування.

3.4 Хромат стронцію

По хімічному складу стронцієвий крон являє собою хромат стронцію. Колір – яскравий лимонно-жовтий. Частково розчинний у воді (0,8 г/л), розчиняється в неорганічних кислотах, розкладається лугами, при впливі H₂S не темніє. По світлостійкості перевершує свинцеві й цинкові крона, термостійкий до 800 ⁰С. Барвна здатність невисока, атмосферостійкий, корозійностійкий стосовно заліза й легких металів, що пояснюється лужним характером водної витяжки й дією, що пасивує, на метал вилуговуємих хроматних іонів. Застосовується для виготовлення художніх і термостійких емалей, а також для виготовлення грунтівок по легким металам і грунтівок на основі водорозчинних смол. Випускається в обмеженій кількості через дефіцитність сполук стронцію.