Методичні вказівки до лабораторних робіт з дисципліни “Теоретичні основи растрування”, страница 2

1. ВИВЧЕННЯ ПРИНЦИПІВ ФОРМУВАННЯ ГРАДАЦІЇ МЕТОДАМИ АВТОТИПНОГО РАСТРУВАННЯ

1.1   Мета роботи

Ознайомитися із застосуванням автотипного методу растрування для формування градації в поліграфії.

1.2   Теоретичне обґрунтування

Для вирішення задачі передачі градації тонів на відбитку, виготовленому високим або плоским друком, застосовують принцип формування градації тонового зображення методами автотипного растрування. Растровий принцип передачі тонів полягає в тому, що площа задрукованої поверхні розбивається на растрові елементи. Всередині кожного растрового елемента формується растрова точка. Саме ця ділянка покривається фарбою, тоді як інша частина растрового елемента залишається незадрукованою. Формування тону зображення відбувається при візуальному сприйнятті цього зображення на нормальній відстані розглядання, тобто 25 – 30 см від ока. При сприйнятті зображення змішується світло, відбите від задрукованої і незадрукованої частин растрового елемента, і сумарне відбивання визначатиметься відбиванням від кожної з цих частин і співвідношенням площ цих частин. Якщо прийняти площу растрового елемента за одиницю, то площу задрукованої поверхні можна виразити в частках від площі растрового елемента. Цю площу називають відносною площею:

— відносна площа задрукованої поверхні,

— відносна площа поверхні, що залишилася незадрукованою.

Якщо коефіцієнт відбивання задрукованої поверхні дорівнює , а незадрукованої — , то загальний коефіцієнт відбивання відбитка дорівнює:

.                             (1.1)

Переходячи до оптичних щільностей, формулу (1) можна записати

.                            (1.2)

Формулу (1.2) називають формулою Шеберстова-Мюррея-Девіса.

Умовою злитного сприйняття задрукованих і пробільних ділянок відбитка є такі розміри растрових елементів, при яких ці елементи не розрізняються візуально як роздільні на відстані нормального розглядання, а їхні відбивання інтегруються оком. Тому характеризувати структуру можна також частотою, зворотною періоду растрової структури: , см^-1. У поліграфії цю частоту називають лініатурою.

У поліграфічній репродукції застосовують растрові структури з різною частотою — від 16 см^-1  до 200 см^-1, і навіть до 300 см^-1 у залежності від вимог до якості відтворення зображення і технічних умов такого відтворення. Чим вище частота растра, тим більш висока якість відтворення, але тим складніше технологія такого відтворення. Тому найчастіше тонове зображення відтворюють растровими структурами з частотами 60—70 см^-1, що забезпечують високу якість репродукції і добре з¢єднуються з технологією офсетного плоского друку. Для інших видів друку, для більш простої продукції частота може бути нижче. Більш високі частоти, ніж 60 — 70 см^-1, застосовуються рідко для дуже високоякісних видань, з метою реклами можливостей поліграфічної техніки і технологій.

Коли частота растрової структури досить висока, тоді растрове зображення візуально сприймається як напівтонове, тобто відбувається процес візуального зворотного перетворення градації  автотипної растрової структури в градацію тонів зображення. Цей процес перетворення можна назвати візуальним дераструванням. Він саме й описується рівнянням Шеберстова-Мюррея-Девіса.

Для відтворення тону напівтонового зображення в репродукції має відбуватися зміна відносних площ друкованих елементів. Для цього градацію тону зображення слід перетворити в градацію розмірів растрових точок. Таке перетворення називають автотипним раструванням.