Проте сам автор, під впливом догматичного ставлення до марксизму, заперечував зв'язок між поглядами К. Маркса і класиків А. Сміта і Д. Рікардо на природу кредиту і банків. Тим самим він ставив під сумнів і свій власний внесок в розвиток цієї проблеми.
319
функціональну форму, яку проходить капітал у процесі крогообороту, в самостійний вид капіталу — позичковий капітал, який є об'єктом кредиту. Тому кредит у марксистському розумінні є формою руху позичкового капіталу. Внаслідок цього в центрі марксистської теорії кредиту виявилися проблеми позичкового капіталу.
К. Маркс відрізняв позичковий капітал від реального капіталу і від грошей. Якщо реальний капітал існує в трьох формах — виробничій, товарній і грошовій, то позичковий — тільки в грошовій формі. Призначення реального капіталу — одержання додаткової вартості, а позичкового — розподіл додаткової вартості на прибугок і процент. Отже, між реальним капіталом і кредитом виникло нове економічне явище — позичковий капітал, а зв'язок кредиту з виробництвом виявився не прямим, а опосередкованим. Це відкривало дорогу для переборення вузьконатуралістичного трактування суті кредиту, що й було згодом здійснено послідовниками К. Маркса.
Позичковий капітал існує тільки в грошовій формі. Тому від грошей як таких він відрізняється не формою, а суспільним призначенням. Призначення грошей зводиться до виконання ними певних функцій, а позичкового капіталу — до забезпечення власникам доходу в формі процента. Спільність форми грошей і позичкового капіталу створює можливість зростання маси останнього через збільшення кількості грошей в обігу. Тим самим відкривався шлях до зближення марксистської теорії кредиту з капіталотвор-чою.
І справді, послідовники К. Маркса визнали, що банки шляхом емісії кредитних грошей створюють позичковий капітал. Так, І. Трахтенберг вказував, що поряд з акумуляцією чужих капіталів і перетворенням в позичковий капітал інших форм капіталу і доходів, банки створюють позичковий капітал шляхом перетворення в такий засобів обігу, що випускаються ними. Це очевидний крок у бік капіталотворчої теорії.
Якщо для більшості представників капіталотворчої теорії діяльність банків по створенню капіталу не має економічних меж і може стримуватися тільки падінням довіри до банків, то для представників марксистської теорії капітало-творчість банків має об'єктивні економічні межі. Вони визначаються, з одного боку, процесом відтворення реального капіталу, оскільки саме він формує попит підприємців на позичковий капітал, з іншого боку, вимогами законів грошового обігу. Якщо банки випустять грошей більше, ніж це визначається вказаними законами, то відбудеться інфля-
320
ційне їх знецінення, а водночас і знецінення позичкового капіталу. У цьому висновку полягає принципова відмінність марксистської концепції ролі банків у створенні позичкового капіталу від капіталотворчої теорії кредиту.
Разом з тим окремі представники цієї теорії, зокрема А. Ган, Дж. Кейнс, теж визнавали наявність об'єктивної межі капіталотворення і застерігали від надмірної кредитної експансії. Все це дає підстави вважати, що марксистська теорія кредиту розвивалася не ізольовано від інших напрямів економічної думки, а в тісному взаємозв'язку з ними. І якщо сьогодні світова наукова думка в основному переборола вузькопатураліс'іичні погляди на природу та роль кредиту і банків у суспільному виробництві, то в цьому є певна заслуга К. Маркса і його послідовників.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
1. У чому полягає суть натуралістичної теорії кредиту?
2. Які суспільні передумови спричинили появу натуралістичної теорії кредиту?
3. Розкрийте погляди А. Сміта і Д. Рікардо на суть і роль банківського кредиту. У чому полягає позитивний вклад класиків у розвиток теорії кредиту?
4. Чому прихильники натуралістичної теорії віддають перевагу формуванню
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.