Валютний ринок. Валютні ризики і методи валютного страхування

курсом bid rate банк купує базову валюту, у нашому випадку USD — долари США, або продає валюту котирування, тобто німе­цькі марки.

За курсом offer rate банк продає базову валюту — долари США, купує валюту котирування — німецькі марки.

Продаючи й купуючи національну валюту, банки диференцію­ють рівні курсів: курс продавця встановлюється вищим за курс по­купця. Повне котирування включає курси покупця і продавця, від­повідно до яких банк купить або продасть іноземну валюту за національну. Курс купівлі Кк відтак розраховується, виходячи з рів­ня офіційного курсу проданої валюти та курсу, згідно з яким здійс­нено угоду купівлі-продажу:

Кк = Ок : (Ок : Кп),

де Ок — офіційний курс;

Кп — курс продажу за домовленістю.

Різниця між курсами покупця і продавця («маржа») — це джере­ло доходу, за рахунок якого покриваються витрати і забезпечується прибуток від валютних операцій. Оскільки валютні операції пов'язані з певним ризиком, маржа певною мірою страхує валютні ризики.

Існують два методи котирування іноземної валюти щодо націо­нальної—прямий і непрямий. Більшість країн використовує пряме котирування, коли вартість одиниці чи 100 одиниць іноземної валю­ти виражають у національній грошовій одиниці. У непрямому коти­руванні за одиницю беруть національну валюту, курс якої виража­ють у певній кількості іноземної валюти. Непряме котирування — це

389

 величина, обернена до прямого. Непряме котирування використову­ється переважно у Великобританії. У США для внутрішніх цілей використовується принцип прямого котирування, а в міжнарод­ній сфері американські банки застосовують метод непрямого коти­рування для багатьох валют, крім фунта стерлінга.

Розглянемо приклади визначення курсу продавця й покупця за прямого й непрямого котирування валют.

Приклад 1.

Нью-Йорк на Лондон (пряме котирування):

1 ф.ст. — 1,6427 дол. США — курс покупця, 1 ф.ст. — 1,6437 дол. США — курс продавця.

Банк в Нью-Йорку хоче продати фунти стерлінгів, одержавши при цьому більше національної валюти (1,6437), а купуючи їх, сплатити меншу кіль­кість її (1,6427).

Приклад 2.

Нью-Йорк на Франкфурт-на-Майні (непряме котирування):

1 дол. США — 1,7973 марки — курс продавця, 1 дол. США — 1,7983 марки — курс покупця.

Банк у Нью-Йорку, продаючи марки ФРН, хоче заплатити за кожний долар менше марок ФРН (1,7973) і отримати їх більше за купівлі (1,7983).

Процедура котирування, яка полягає у послідовному порівню­ванні попиту і пропозиції щодо кожної валюти, називається «фіксинг». На підставі фіксингу встановлюються курси продавця й покупця, які публікуються в офіційних бюлетенях. В операціях на міжбанківському валютному ринку котирування проводиться пе­реважно щодо долара США, оскільки він є визнаним міжнародним платіжним і резервним засобом.

Конверсійні готівкові операції з інвалютою здійснюються через крос-курс.

Крос-курс — співвідношення між двома валютами, визначене через їхній курс щодо третьої валюти.

Практично він виражає співвідношення обміну між двома валю­тами, жодна з яких не є доларом США, що визначається, виходячи з курсів цих валют до третьої, як правило, до долара США. Наприклад, якщо Національний банк України хоче отримати курс гривні до німець­кої марки, то він виходить із курсів обох валют до долара США.

Так, розрахунок крос-курсу для української гривні можна здійс­нити за схемою:

• українська гривня / долар США —Хгрн. за долар;

• українська гривня / марка ФРН — Угрн. за марку;

тоді крос-курс долара США до марки ФРН становитиме:

X/Y німецької марки за один американський долар.

390

Якщо банк (клієнт) бажає в цей день обміняти (N) доларів США на німецькі марки, то з урахуванням крос-курсу він може отримати:

N (Х/Т) німецьких марок.

Конверсійні операції здійснюються тільки