Семіотичний простор політичного дискурсу, страница 2

Особливістю мови політики як спеціальної промови є його доступність для зрозуміння практично усіма членами мовного суспільства як наслідок де спеціалізації політичних термінів. Саме ця риса і дозволяє деяким дослідникам заперечувати існування мови політики. Масштабна деспеціалізація у політичній комунікації пов’язана з тим, що політика – єдина професійна сфера, спілкування у якої орієнтовано на масового адресата. Політична комунікація не просто опосередкована засобами масової інформації, але ЗМІ фактично є основними середовищем її існування, унаслідок чого мова політики виявляється позбавленням власності корпоративності, власного в будь-якій спеціальній мові [43:20-21].

Для уточнення поняття «мова політики» (language of politics) необхідно його обмежити від поняття «політична мова» (political or politicized language; можливий переклад – «політична/політизована мова») [50:195]. Під «мовою політики» розуміється термінологія і риторика політичної діяльності, де політики виступають у сфері професійної ролі (подібно дискурсам інших професійних сфер – релігії, медицини, юстиції тощо) [43:21].

«Політична мова» не є прерогативою професійних політиків або державних чиновників; це ресурс, відкритий для всіх членів мовного суспільства, він пов'язаний із специфічним використанням загальнонародної мови як засобу переконання і контролю, або іншими словами, це мова, що застосовується з маніпулятивною метою. До сфери політичної мови відноситься також весь спектр проблем, пов’язаних із політичною коректністю і боротьбою за чистоту мови [47:245; 52:319].

Одною із проблем пов’язаних із політичним використовуванням мови є використовування номінативно-класифікаційних можливостей мови, як засобу формування погляду на дійсність (проблема «ярлика»): мова може у якійсь мірі вирішувати або, навпаки, створювати і загострювати соціальну проблему. Наприклад такі номінації як drug, abuse, mental illness, criminal, на думку М. Едельмана [55:164], фокусуються на слабостях й відхилення від норми самого індивіда, відволікаючи увагу від факту ненормального соціально-економічного середовища їх існування. М. Едельман також вважає, що ярлик welfare наводить на думку, що проблема полягає у благодійній допомозі, заохочуючи людей до неробства  [43:22].

Світ політичного охоплює широкий діапазон явищ  [12:32; 21:99; 25:112]: у нього входять політичні співдружності людей, політичні суб’єкти (агенти), інститути та організації, нормативні підсистеми, традиції та ритуали, методи політичної діяльності, політична культура та ідеологія, засоби масової інформації тощо. Усі елементи поля політики так чи інакше опосередковані дискурсом, відображаються у дискурсі, реалізуються через дискурс: вони чи ставлять власне предмет спілкування (його референційний аспект), або виступають у якості елементів прагматичного контексту, у тому числі й прагматичних презупозицій.

Внаслідок прозорості меж дискурсу не рідко відбувається накладання характеристик різних видів дискурсу в одному тексті. Так, наприклад, інтерв’ю із політологом сполучає у собі елементи мас-медіа, наукового та політичного дискурсів. Політичний і рекламний дискурс перетинаються у жанрі політичною рекламою.

Роздивимось точки зіткнення політичного дискурсу із іншими різновидами спілкування [43:24].