Вимірювання будь-якої величини пов'язано з фізичним експериментом, через це неможливо отримати результат без похибки, яка може виникнути через різні причини: конструктивні недоліки приладу, неправильну його установку, вплив температури і вологи навколишнього середовища, електричних і магнітних полів, коливань частоти тощо. Такі відхилення при вимірюванні називають похибкою вимірювання. Залежно від їх походження розрізняють систематичні і випадкові похибки. Систематичні мають постійний характер і змінюються за певним законом. Вони можуть бути викликані невірними показаннями приладів, методом вимірювання, а також постійною однорідною зовнішньою дією. Вплив систематичної похибки на результат вимірювання може бути врахований шляхом періодичної перевірки засобів вимірювання і введення відповідних поправок у результат виміру.
Періодичну перевірку засобів вимірювання виконують територіальні органи Держстандарту. Періодичність перевірки залежить від призначення засобів вимірювань (від б міс. до 5 p.). Для більшості засобів вимірювання (манометри, лічильники газу, лабораторні термометри, самописні прилади тощо) періодичність перевірки 1 р. Засіб вимірювання, який пройшов перевірку, таврується. У таврі арабськими цифрами вказують квартал, в якому виконувалася перевірка і рік перевірки (дві останні цифри).
Для оцінки точності засобів вимірювань встановлені класи точності, що являють собою узагальнену характеристику, яка визначає межі допустимих похибок (основних і допоміжних), а також інші властивості засобів вимірювань, що впливають на точність, значення яких встановлюються в стандартах на окремі види засобів вимірювань. Для технічних засобів вимірювання встановлені такі класи точності: 0,05; 0,1; 0,2; 0,5; 1,0; 1,5; 2,5; 4,0. їх основна похибка відповідно в будь-якій точці шкали не перевищує значень: ±0,05; ±0,1; ±0,2 і далі. За класом точності приладу можна визначити його допустимі похибки.
Для приладу абсолютна похибка
АП = 
де АП— допустима похибка за клас точності приладу;
К — клас точності приладу;
N — значення, що дорівнює верхній межі показання приладу.
У даний час для вимірювання різних параметрів випускають прилади і засоби автоматизації, які являють собою сукупність уніфікованих блоків, приладів для отримання, обробки і використання інформації, що мають єдині параметри вхідних і вихідних сигналів, нормалізовані габаритні і приєднувальні розміри, економічно доцільну точність і надійність.
Лекця 2 Прилади і методи вимірювання температури.
1. Будова, принцип дії термометрів рідинних скляних. Монтаж термометрів на обладнанні.
2. Типи, будова, принцип дії манометричного термометра. Особливості встановлення, перевірки.
3. Призначення, будова термоелектричних перетворювачів температури (термопари). Особливості з¢єднання термопари з вторинним приладом.
4. Конструкція, принцип роботи термометра опору. Схема з¢єднання з мікроамперметром.
1. Такі термометри широко використовують завдяки простоті відрахунку температури, широкому температурному інтервалу (від 190 до 1000 °С) і достатній точності вимірювання. Ціна найменшої поділки шкали термометра 0,01 °. Термометри з ціною поділки до 600 °С виготовляють із звичайного, понад 600 °С — з плавленого кварцевого скла.
Термометричною рідиною е ртуть, толуол, етиловий спирт, пентан. Краща рідина — ртуть, яка не змочує скло, а тому показання термометра будуть найточніші. Шкали ртутних термометрів градуюють з ціною поділки від —35 °С до 500 °С. Такий широкий діапазон обумовлений температурами тужавіння і кипіння ртуті. Для того, щоб ртуть(не кипіла, над її меніском створюють підвищений тиск інертного газу і тоді верхня межа шкали піднімається з 350 °С до 800 °С. Для вимірювання низьких температур використовують спиртові термометри.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.