Рекомендації по забезпеченню водопостачання, водовідведення та опалення будинку, страница 4

Електричні ємнісні водонагрівачі – прості й надійні пристрої, основними елементами яких є внутрішній бак та нагрівальний елемент (ТЕН). Об’єм бака у більшості виробників коливається від 10 до 200 л, потужність ТЕНу – від 1,2 до 2,5 кВт. Ці два параметри визначають час нагрівання води у водонагрівачі. Для 10 та 15 літрових бойлерів потрібно приблизно 30-40 хв, для 200-літрових – 5-8 год. Крім бака і ТЕНу, до складу водонагрівачів входять: магнієвий анод (запобігає корозії внутрішнього бака), теплоізоляція (забезпечує збереження тепла нагрітої води), термостат (дає змогу задавати бажану температуру), зовнішній корпус (зумовлює дизайн бойлера), запобіжний клапан (для стравлювання надлишкового тиску).

Отже, електричні ємнісні водонагрівачі можна класифікувати за такими основними параметрами:

-  об’єм;

-  потужність ТЕНу;

-  матеріал теплоізоляції (пінополіуретан, мінеральна вата);

-  тип покриття / матеріал бака (склофарфор, емаль, титанова емаль / нержавіюча сталь);

-  розташування (вертикальне, горизонтальне, під раковиною, над раковиною);

-  наявність або відсутність вмонтованого змійовика.

Останній параметр свідчить про те, чи є можливість підключати бойлер до опалювального котла.

Газові ємнісні водонагрівачі

Об’єм продажу газових ємнісних водонагрівачів набагато нижчий, ніж електричних. При цьому газові водонагрівачі в деяких випадках набагато вигідніше електричних, а їх більша ціна окупається за експлуатації, тому що вартість газу в кілька разів менше вартості електроенергії. Комфорт, що забезпечують ємнісні водонагрівачі, дає їм можливість за певних умов успішно конкурувати з газовими колонками.

Випускаються два типи газових ємнісних водонагрівачів:

-  з природною тягою (з відкритою камера згорання);

-  з примусовою тягою (із закритою камерою згорання).

Водонагрівачі з примусовою тягою відзначаються такими перевагами: не потребують додаткового припливу повітря у приміщення, щоби підтримувався процес горіння, дають змогу знизити капіталовкладення під час монтажу (не потрібно виконувати дорогий традиційний димохід, - замість нього з успіхом використовується короткий та недорогий коаксіальний).

Їх основний недолік – висока вартість порівняно з водонагрівачами із

відкритою камерою згорання (приблизно в півтора рази). Основними елементами газових ємнісних водонагрівачів є:

-  бак, захищений зсередини спеціальним покриттям і обладнаний магнієвим анодом, що запобігає корозії;

-  зовнішній корпус сталі із сталі, покритий фарбою;

-  ізоляція, що сприяє зменшенню втрат тепла;

-  витяжний ковпак, який перешкоджає зворотному потокові відхідних газів;

-  атмосферний газовий пальник;

-  блок керування;

-  система захисту, що перекриває подачу газу в разі неналежної роботи обладнання.

5.3.4 Водовідведення

Вимоги до охорони довкілля та реальні фінансові й технічні можливості змушують шукати альтернативи сучасним системам водовідведення та очищення стічних вод (СВ). Серед них є концепції біотуалету, які базуються на сепарації

( відокремленні) урини.

Побутові стічні води можна поділити на три категорії:

-  жовті – з вмістом урини;

-  чорні – з вмістом калу, кухонних та інших побутових відходів, що біологічно розкладаються;

-  сірі – стічна вода з ванн, душів, умивальників, мийок, пральних і посудомийних машин.

Крім того, у процесі обробки калу й побутових відходів виникають води, які можна поєднувати із сірими СВ.

Всі стічні води містять поживні речовини, які можна використовувати як добрива: азот, фосфор, калій.

Причиною зацікавлення сепарацією урини стали її специфічні властивості. Об’єм сечі складає близько 85 % від об’єму людських відходів, але це становить заледве 1 % від об’єму побутових СВ. Одночасно урина є джерелом виділення 80 % азоту, майже 50 % фосфору та 60 % калію. В середньому аж 90 % азоту знаходиться у вигляді амонійного азоту, а його вартість як добрива є дуже високою. Так само і фосфор з урини легко засвоюється рослинами. Співвідношення N: Р: К в урині наближене до оптимальної структури добрива.

 Одним із варіантів є такий варіант, який дає змогу локального використання СВ у класичній системі біотуалету. Урина відводиться у зовнішню цистерну, а тверді відходи – до спеціального збірника з двома бляшаними перфорованими камерами. До калу можна додавати тверді органічні відходи. У збірнику відбувається відокремлення рідкої фракції водночас із ферментацією твердих фракцій. Фільтрат і сірі СВ стікають у спеціальну камеру, з якої шляхом зрошення відводяться у грунт.