Розподіл робочого часу стосовно виконавця та відносно виробничого процесу. Методи і способи нормування витрат робочого часу

Розділ 2 Нормування праці

Практичне заняття 5

Розподіл робочого часу стосовно виконавця та відносно виробничого процесу. Методи і способи нормування витрат робочого часу

Питання до розгляду на практичному занятті

1  Поняття нормування праці та його значення.

2  Принципи нормування праці.

3  Розподіл витрат робочого часу щодо виконавця.

4  Розподіл витрат робочого часу щодо виробничого процесу.

5  Розподіл витрат робочого часу за часом використання обладнання.

6  Склад та структура норми часу.

7  Оперативний час та його характеристика.

8  Підготовчо-завершальний час та час на обслуговування робочого місця.

9  Штучний та штучно-калькуляційний час та його визначення.

10  Фактори, що впливають на методику нормування праці.

11  Методи та способи нормування праці.

12  Диференційований метод нормування праці.

13  Укрупнений метод нормування праці.

14  Досвідно-статистичний метод нормування праці.

Питання для самостійної роботи

1  Порядок розрахунку норм праці для умов бригадної роботи.

2  Нормування вантажних та розвантажувальних робіт.

3  Нормування верстатних робіт.

4  Нормування складальних робіт.

5  Нормування зварювальних робіт.

6  Нормування праці  керівників, спеціалістів і службовців.

Формули для обчислення норм часу на верстатних роботах

Розрахунок технічної норми основного часу на верстатних роботах потребує правильного визначення режимів різання. Їх визначають з урахуванням конкретних умов виробництва, вимог до точності та чистоти поверхні, що обробляється, конструктивних особливостей різального інструменту, матеріалу різальної частини, його властивостей тощо. Вибір режимів різання полягає у визначенні:

1)   глибини різання, яка встановлюється залежно від величини припуску та необхідної чистоти та точності обробки поверхні;

2)   кількості проходів, які розраховуються як відношення припуску на обробку до встановленої глибини різання;

3)   подачі, що вибирається залежно від необхідної чистоти та точності поверхні, що обробляється, причому величина подачі повинна            відповідати міцності інструмента, способу та міцності кріплення деталі при обробці, міцності механізму подачі верстата;

4)   швидкості та зусилля різання, що визначаються за встановленими значеннями глибини різання та подачі;

5)   потужності, необхідної для різання, що встановлюється залежно від вибраної швидкості та зусилля різання.

Розрахунок основного (машинного) часу проводиться на основі         вибору найбільш оптимального режиму роботи устаткування, тобто такого, що забезпечує найвищий рівень продуктивності праці при             найнижчій собівартості обробки виробу.

Основний час () на токарних роботах визначається за формулою

,

де L – розрахункова довжина обробки (шлях, що проходить різець у напрямку подачі), мм; L=l+l₁+l₂ (l – довжина деталі, що обробляється, мм; l₁ – довжина врізання інструменту, мм; l₂ – довжина перебі-                    гу  інструменту,  мм)  – для зовнішнього поздовжнього обточування; (D_з – зовнішній діаметр деталі, що обробляється, мм; D_вн – внутрішній діаметр деталі, що обробляється, мм) – для відрізування;

n – кількість обертів деталі за хвилину, ( – швидкість різання, м/хв; D – зовнішній діаметр заготовки, що обробляється);

s – величина подачі, мм/об;

i – кількість проходів (ціле число), ; (h – припуск на обробку, мм; t – глибина різання, мм).

Основний  час  на стругальних роботах визначається за формулою

де B – ширина поверхні, що обробляється, мм;

    в₁ – довжина бокового врізання та виходу різця, мм;

    n – кількість подвійних ходів інструменту (стола) за хвилину;

    s – подача деталі (інструменту) в напрямку ширини стругання, мм   (на подвійний хід);

    i – кількість проходів (ціле число).

  Основний час  на  свердлильних  роботах визначається за формулою

,

де L – розрахункова довжина обробки (шлях, що проходить інструмент у напрямку подачі), мм; L=l+l₁+l₂ (l – глибина отвору, мм; l₁ – довжина врізання інструменту, мм;  l₂ – довжина перебігу інструменту, мм) – для суцільного отвору; для глухого отвору – L=l+l₁;

n – кількість обертів за хвилину;

s – величина подачі, мм/об.

Основний час на фрезерувальних роботах визначається за формулою

,

де L – розрахункова довжина обробки (шлях, що проходить інструмент у напрямку подачі), мм; L=l+l₁+l₂ (l –довжина деталі, що обробляється, мм; l₁ – довжина врізання інструменту, мм; l₂ – довжина перебігу інструменту, мм);

s – величина подачі в мм/хв;

      i – кількість проходів (ціле число), ; (h – припуск на обробку, мм; t – глибина різання, мм).

Допоміжний час ураховує витрати часу на такі дії:

–  установлення та зняття деталі з верстата;

–  зміну інструменту;

–  проміри деталі, що обробляється;

–  керування верстатом;

–  переміщення частин верстата;

–  включення та відключення подачі;

–  пуск і зупинку верстата та інше.