Сучасна типологія довідкових видань та її значення у роботі редактора. Основні відомості про довідкові видання

Існують довідники, матеріал яких розташований відповідно до системи, яка загальновизнана в певній галузі знань чи практики, або за хронологією. Так енциклопедії називаються систематичними. Якщо хронологічний порядок розташування відомостей загалом не вимагає від читачів високої кваліфікації і не ускладнює віднаходження довідки, то застосування системи, визнаної у тій чи іншій галузі науки, доцільне в енциклопедіях, розрахованих на фахового, підготовленого читача. Серед українських енциклопедій лише «Історія українського мистецтва» належить до систематичних (матеріал тут викладений за хронологією), інші ж – алфавітні. Це можна пояснити насамперед тим, що, дбаючи про швидкість пошуку необхідної читачеві довідки, видавці надали перевагу більш зручній та раціональній побудові видань.

     Алфавітно-систематичні енциклопедії мають доволі складну побудову: тут великі за обсягом розділи, що висвітлюють наукові проблеми у тій чи іншій системі, поєднані зі словниковою частиною, яка побудована за алфавітом. Варто зазначити, що алфавітно-систематична побудова вдало використана укладачами «Енциклопедії українознавства» (т. 1-3 – систематичні, далі їх доповнюють 10 т. алфавітного словника).

Обираючи тип розташування матеріалу в енциклопедичних виданнях, редактору доцільно враховувати тему, читацьке призначення довідника, однак чи не найважливішим критерієм тут виступає зручність пошуку необхідної читачу довідки, можливість її швидкого віднаходження.

За обсягом розрізняють великі (понад 12 т.), малі (10-12 т.), короткі (3-6 т.) енциклопедії та енциклопедичні словники, що складаються з 1-2 т. Так, два видання УРЕ (відповідно 17 та 12 т.), «Енциклопедія українознавства» (13 т.) – це великі енциклопедії, а «Історія українського мистецтва» (6 т.), «Географічна енциклопедія України» (3 т.) – короткі. Енциклопедичні словники традиційно включають до назви слово «словник», зокрема, так зроблено у «Шевченківському словнику» (2 т.), Українському Радянському енциклопедичному словнику (2 т.).

За форматами можна виділити настільні енциклопедії, що призначені, відповідно до своєї назви, для роботи за письмовим столом. Їх формат 84х108 1/16 мм. Це, наприклад, друге видання УРЕ, Український Радянський енциклопедичний словник та ін. Портативні енциклопедії (70х108 1/16, 70х100 1/16 мм) представлені «Шевченківським словником», «Енциклопедією кібернетики». Досить зручним для користувачів є формат кишенькових енциклопедій – 75х90 1/32 мм, який обрано, зокрема, для енциклопедичного довідника «Київ». Зрозуміло, що вибір раціонального формату залежить від умов користування енциклопедією, а також можливостей поліграфічних підприємств.

Отже, енциклопедія вимагає від редактора знань щодо особливостей її підготовки на основі детально опрацьованого тематичного плану з суворо визначеним розподілом обсягу між певними дисциплінами та окремими типами статей. Різні за характером викладу матеріалу, статті-огляди та статті-довідки є основними в енциклопедіях, адже саме тут розкрито суть питання, наведено фактичні та статистичні матеріали, біографічні дані тощо. Доволі стандартизована побудова статей-тлумачень (визначення терміна та етимологічна довідка) не дає можливостей розгорнути висвітлення теми та дещо обмежує їх зміст, а службове призначення статей-відсилань лише прискорює читачу пошук необхідних відомостей.

Сучасна типологія енциклопедичних видань складна, вона охоплює різні типи цих довідників та дає можливість  видавцям, редакторам обрати саме той, який би оптимально задовольняв потреби читачів, сприяв швидкості пошуку інформації та зручності її використання [18, c. 44−48].  

2.2.  Словникові видання

Словником називають довідкове видання, що містить впорядкований перелік мовних одиниць (слів, словосполучень, фраз, термінів, імен, знаків) та довідкових даних, які до них відносяться. У структурному відношенні словникове видання характеризується розчленованим розташуванням матеріалу: кожному слову чи групі слів присвячується незалежний відрізок тексту, що становить словникову статтю. Словникова стаття є структурною одиницею словника, вона включає заголовне слово і його пояснення (визначення, тлумачення, еквіваленти на інших мовах та ін.). Стаття може бути суцільною або ділитися на зони основної та додаткової інформації. Так, в тлумачному словнику вимова слова, етимологія, його синоніми і т.п. є додатковою інформацією. В етимологічному словнику, навпаки, додатковою інформацією може бути тлумачення слова.

Найважливіші функції словників (насамперед мовних) − інформативна (дозволяють найкоротшим шляхом долучитися до знань), комунікативна (дають знання про словниковий склад рідної або чужої мови як про засіб спілкування) і нормативна (фіксують значення слів, закріплюють мовну норму).

Значний досвід систематизації мовних словників, обширні дані про їх складання та опис накопичені в лексикографії. Теоретична лексикографія охоплює, зокрема, такі проблеми: розробка загальної типології словників і словників нових типів; розробка макроструктури словника (відбір лексики, принципи розташування слів і словникових статей, виділення омонімів тощо); розробка мікроструктури словника, тобто окремої словникової статті (виділення й класифікація значень, типи словникових визначень, типи мовних ілюстрацій та ін.). Досягнення практичної лексикографії найтіснішим чином пов'язані з практикою редакторської підготовки словникових видань і знаходять відображення у реальних редакторських рішеннях [4, с. 20].

У лексикографії під словником розуміється «довідкова книга, яка містить слова (або морфеми, словосполучення, ідіоми тощо), розташовані в певному порядку (різному в різних типах словників), пояснює значення описуваних одиниць, дає різну інформацію про них або їх переклад іншою мовою або повідомляє відомості про предмети, що позначаються ними». Так само як і в наведеному вище визначенні, тут міститься вказівка