Вигук та звуконаслідування як частини української мови: поняття та особливості. Лексико-семантична характеристика та стилістичне використання вигукової лексики

Однокомпонентну структуру мають переважно ономатопоетичні слова, що наслідують звуки дій, рухів, предметів та явищ природи, наприклад: топ, гец та ін.

Отже, усі звуконаслідувальні слова, за особливостями їх походження, ми поділили на 3  групи:

1.  Звуконаслідування фізіологічних процесів, відтворюваних мовними органами людини, які становлять 11,5 % усіх ономатопоетичеих слів, поданих у словнику:

(бухи, га-га, гам, кахи, кахи-кахи , ких, ких-ких, ковть, пху, пчих, ха-ха, ха-ха-ха, хрум, хрум-хрум)

Наприклад:  А Іванко «гам» -то проковтнув тістечко. «Хрум-хрум» - ласує Іринка добре підсмаженими сухариками. «Кахи-кахи, кахи-кахи!» - дідусь знову завхворів.

2.  звуконаслідування на позначення дій, які виконує птах або тварина (складають 26,55% ):

(бе,гав, кар, кар-кар, киги, коко, кру, кру-кру, крумк, кря, кря-кря, куку, кукуріку, кум, кум-кум, курли , ме, му, няв, пугу, пурх, скугу, сьорб, труп, тьох, тьох-тьох, фур, фурр,  фюіть, хавав)

Наприклад: «Ку-ку!ку-ку!» - спів зозулі було чутно по всьому лісу;

Гу-гу-гу-у! – застогнав пугач серед лісу. «Кар!» – тривожно заскрипілаворона. Летять у вирій журавлі, прощаючись надовго з нами своїм “кру-кру”.

Важливо зазначити, що в художніх творах звуконаслідування слова мають лише приблизну подібність зі звуками навколишнього світу. Але навіть умовна, приблизна передача звуків дає можливість відтворити образно те чи інше звукове явище:

Одна птиця весь час методично і невтомно: ...кі-кікс, кі-кікс, к-і-і... І друга лунко-лунко і роздільно пробує флейту: ...кфі-кфі-кфі... І третя, пролітаючи низько і стурбовано ховаючись: ...кжа-кжа-кжа... І четверта недалеко перепурхнула і раз за разом: — ксвіть! ксвіть! ксвіть! І п'ята граціозно і ласкаво — десь над головою: — стріті-тс літс... І шоста перелітає і без кінця, голосно, знижуючи тон на останньому складі: — ксіті-та, ксіті-та, ксіті-та... (В. Барка).

В окрему групу ми об’єднали групу звуконаслідування на позначення звуків неживої природи,  яка включає в себе найбільшу кількість слів.

3.  слова, які наслідують звуки неживої природи (71,6 %):

(бабах, бах, бац, бебех, бов, бовть, бринь, брязь, бубух, бульк, бум, бух, геп, гоп, грим,грюк, гряк, гу-гу, гульк, гуп, дзвяк, дзелень, дзелень-дзелень, дзень, дзінь,дзум, дінь, дмух, кап, кап-кап, клац, кресь, кресь-кресь, ляп, лясь, мах, миг, миг-миг, пах, пих, плюсь, пшик, рип, скрип, стук, стук-стук, сюр, так-так, талап, тарах, тарарах, телень, телень-телень, телеп, теліп, тень, тень-телень, тик, тік-так, товк, торох, трах, тук, туц, у, у-у, ух,  фирк, фіть, ф’ю хлоп, хльость, хлюп, хляп, хлясь, хруп, хрусь, хряп, хрясь, цмок, цмок-цмок, цок, цок-цок, черк, чиргик, шелеп, шелесть, шпиг, шубовсть) Наприклад: Дзелень, дзелень!  – забило на вежі, видко, дев’яту годину. Чув тільки, як за стінами падали, зривались і падали в м’яку землю яблука. Гуп-гуп-гуп. Мовчу я, а в самого серце тільки стук-стук-стук, стук-стук- стук.

В  українських  народних  казках  та  дитячій  літературі  часто використовуються звуконаслідувальні слова для текстового відтворення звукової сигналізації тварин:

«Вовк сів за  кущ  да  й  затрубив: — Ау-у-у! А  гуси — тра-тра-тра!  Знялися  й  полетіли» (Українська народна казка); «Їм  люди  гукають: «Здорові  були!».  Журавлики  ніжно:  «Курли!  Курли!»  (П. Воронько); «Рано-вранці у глухому лісі, край болота, токує глухар: «Теке, теке, тек, тек, тек!» (Г. Тютюнник).

Відомо, що  в  казковому  світі  тварини наділені мовою.

Звуконаслідування  в мовних партіях  дійових  осіб  казок  є  специфічним  засобом  вираження  персоніфікації: «От  біжить баран: — Мекеке, мекеке! Одчини,  луплене  теля!»; «Підходе  вовк: — Лвву-у-у! Хто,  хто  в лисиччиній  хатці?»; «Де  не  взявся —  біжить  кабан: —  Хро-хро-хро!  А  хто,  хто  в  цій рукавичці?» [3, c. 97].

Аналізуючи звуконаслідування за особивостями їх походження, виявилось, що найбільш численну кількість складають ономатопоетичні слова на позначення звуків неживої природи, а саме 71,6 % від загальної кількості звуконаслідувань, вміщених у словнику. Найменшу кількість становлять звуконаслідування фізіологічних процесів, відтворюваних мовними органами людини, які складають 11,5 % .

Проаналізувавши «Великий тлумачнтй словник», ми зясували, що у відсотковому відношенні вигуки та звуконаслідування скадають 1.65 %  української лексики, поданої у словнику.

Звичайно, що лексичний склад української мови прербуває у постійному розвитку. Не винятком є вигуки та ономатопоетичні слова, якими постійно поповнюються тлумачні словники сучасної української мови і які не втратять своєї актуальності і значущості за жодних обставин.

ВИСНОВКИ

Аналіз наукової літератури з теми дослідження дає підстави стверджувати, що в сучасній лінгвістиці сформувалося кілька підходів до визначення статусу вигуку.

За традиційним підходом вигук зараховують до морфологічних одиниць, що служать для вираження різних емоцій і волевиявлень, але виводять із системи повнозначних і службових частин мови.

Представники інших підходів виділяють вигуки в окремий лексико