Однокомпонентну структуру мають переважно ономатопоетичні слова, що наслідують звуки дій, рухів, предметів та явищ природи, наприклад: топ, гец та ін.
Отже, усі звуконаслідувальні слова, за особливостями їх походження, ми поділили на 3 групи:
1. Звуконаслідування фізіологічних процесів, відтворюваних мовними органами людини, які становлять 11,5 % усіх ономатопоетичеих слів, поданих у словнику:
(бухи, га-га, гам, кахи, кахи-кахи , ких, ких-ких, ковть, пху, пчих, ха-ха, ха-ха-ха, хрум, хрум-хрум)
Наприклад: А Іванко «гам» -то проковтнув тістечко. «Хрум-хрум» - ласує Іринка добре підсмаженими сухариками. «Кахи-кахи, кахи-кахи!» - дідусь знову завхворів.
2. звуконаслідування на позначення дій, які виконує птах або тварина (складають 26,55% ):
(бе,гав, кар, кар-кар, киги, коко, кру, кру-кру, крумк, кря, кря-кря, куку, кукуріку, кум, кум-кум, курли , ме, му, няв, пугу, пурх, скугу, сьорб, труп, тьох, тьох-тьох, фур, фурр, фюіть, хавав)
Наприклад: «Ку-ку!ку-ку!» - спів зозулі було чутно по всьому лісу;
Гу-гу-гу-у! – застогнав пугач серед лісу. «Кар!» – тривожно заскрипілаворона. Летять у вирій журавлі, прощаючись надовго з нами своїм “кру-кру”.
Важливо зазначити, що в художніх творах звуконаслідування слова мають лише приблизну подібність зі звуками навколишнього світу. Але навіть умовна, приблизна передача звуків дає можливість відтворити образно те чи інше звукове явище:
Одна птиця весь час методично і невтомно: ...кі-кікс, кі-кікс, к-і-і... І друга лунко-лунко і роздільно пробує флейту: ...кфі-кфі-кфі... І третя, пролітаючи низько і стурбовано ховаючись: ...кжа-кжа-кжа... І четверта недалеко перепурхнула і раз за разом: — ксвіть! ксвіть! ксвіть! І п'ята граціозно і ласкаво — десь над головою: — стріті-тс літс... І шоста перелітає і без кінця, голосно, знижуючи тон на останньому складі: — ксіті-та, ксіті-та, ксіті-та... (В. Барка).
В окрему групу ми об’єднали групу звуконаслідування на позначення звуків неживої природи, яка включає в себе найбільшу кількість слів.
3. слова, які наслідують звуки неживої природи (71,6 %):
(бабах, бах, бац, бебех, бов, бовть, бринь, брязь, бубух, бульк, бум, бух, геп, гоп, грим,грюк, гряк, гу-гу, гульк, гуп, дзвяк, дзелень, дзелень-дзелень, дзень, дзінь,дзум, дінь, дмух, кап, кап-кап, клац, кресь, кресь-кресь, ляп, лясь, мах, миг, миг-миг, пах, пих, плюсь, пшик, рип, скрип, стук, стук-стук, сюр, так-так, талап, тарах, тарарах, телень, телень-телень, телеп, теліп, тень, тень-телень, тик, тік-так, товк, торох, трах, тук, туц, у, у-у, ух, фирк, фіть, ф’ю хлоп, хльость, хлюп, хляп, хлясь, хруп, хрусь, хряп, хрясь, цмок, цмок-цмок, цок, цок-цок, черк, чиргик, шелеп, шелесть, шпиг, шубовсть) Наприклад: Дзелень, дзелень! – забило на вежі, видко, дев’яту годину. Чув тільки, як за стінами падали, зривались і падали в м’яку землю яблука. Гуп-гуп-гуп. Мовчу я, а в самого серце тільки стук-стук-стук, стук-стук- стук.
В українських народних казках та дитячій літературі часто використовуються звуконаслідувальні слова для текстового відтворення звукової сигналізації тварин:
«Вовк сів за кущ да й затрубив: — Ау-у-у! А гуси — тра-тра-тра! Знялися й полетіли» (Українська народна казка); «Їм люди гукають: «Здорові були!». Журавлики ніжно: «Курли! Курли!» (П. Воронько); «Рано-вранці у глухому лісі, край болота, токує глухар: «Теке, теке, тек, тек, тек!» (Г. Тютюнник).
Відомо, що в казковому світі тварини наділені мовою.
Звуконаслідування в мовних партіях дійових осіб казок є специфічним засобом вираження персоніфікації: «От біжить баран: — Мекеке, мекеке! Одчини, луплене теля!»; «Підходе вовк: — Лвву-у-у! Хто, хто в лисиччиній хатці?»; «Де не взявся — біжить кабан: — Хро-хро-хро! А хто, хто в цій рукавичці?» [3, c. 97].
Аналізуючи звуконаслідування за особивостями їх походження, виявилось, що найбільш численну кількість складають ономатопоетичні слова на позначення звуків неживої природи, а саме 71,6 % від загальної кількості звуконаслідувань, вміщених у словнику. Найменшу кількість становлять звуконаслідування фізіологічних процесів, відтворюваних мовними органами людини, які складають 11,5 % .
Проаналізувавши «Великий тлумачнтй словник», ми зясували, що у відсотковому відношенні вигуки та звуконаслідування скадають 1.65 % української лексики, поданої у словнику.
Звичайно, що лексичний склад української мови прербуває у постійному розвитку. Не винятком є вигуки та ономатопоетичні слова, якими постійно поповнюються тлумачні словники сучасної української мови і які не втратять своєї актуальності і значущості за жодних обставин.
ВИСНОВКИ
Аналіз наукової літератури з теми дослідження дає підстави стверджувати, що в сучасній лінгвістиці сформувалося кілька підходів до визначення статусу вигуку.
За традиційним підходом вигук зараховують до морфологічних одиниць, що служать для вираження різних емоцій і волевиявлень, але виводять із системи повнозначних і службових частин мови.
Представники інших підходів виділяють вигуки в окремий лексико
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.