Поздовжній профіль залізниці . Довжина станційного майданчика. Границі ділянок напружених і вільних ходів

1.  ТРАСУВАННЯ ВАРІАНТА

           Перед трасуванням дороги необхідно уточнення наміченого напрямку траси шляхом укладання магістрального ходу. Магістральний хід являє собою перше наближення траси, відповідне до певної величини керівного ухилу.

          Обраний напрямок лінії, ступінь подовження траси й положення її дуже впливають на умову забезпечення транспортних потреб району проектованої дороги, на умови освоєння транзитних потоків, а  також на умови й  вартість будівництва й експлуатації дороги.

        Після ознайомлення з картою проводиться попередня прикидка варіанта. Вона починається на початковому роздільному пункті, яким служить проміж-на станція А. Спочатку потрібно визначити довжину станційного майданчика. Щоб її визначити, не  обхідно знайти корисну довжину приймально-відправ-них шляхів, яка визначається по таблиці 1.1.

Таблиця 1.1. Визначення корисної довжини приймально-відправних шляхів

Відповідно  до  отриманого  завдання мій керівний ухил  рівний 110/_00,  отже,  корисна довжина приймально-відправних шляхів буде  рівна  850 м.  

Щоб визначити довжину станційного майданчика, потрібно прийняти схему шляхового розвитку. Існує 3 схеми шляхового розвитку: з поздовжнім, напівпоздовжнім і поперечним розташуванням приймально-відправних шля-хів.

Вибір схеми залежить від топографічних умов місцевості. Для мого варі-анта, я вибираю напівпоздовжню схему.

Залежно від прийнятих даних визначаю довжину станційного майданчика, який перебуває за допомогою таблиці 12. 

Таблиця 1.2 Визначення мінімальної довжини станційного майданчика.

При напівповздовжній схемі розташування приймально-відправних шляхів і корисній довжині приймально-відправних шляхів 850 м., мінімальна довжи-на станційного майданчика буде дорівнювати 2000м.

Після того, як ми визначили мінімальну довжину станційного майданчи-ка по таблиці 2.2., необхідно до отриманого значення додати значення двох тангенсів, яке дорівнює 200 м .

                   L_ст=l_ст+200, м.                 (1.1)

L_ст=1850+200=2050 м. 

Так як  на поздовжньому профілі показується тільки права границя станції, то  отримане значення ділиться на 2.

L_ст/2=2050/2=1025 м

Щоб показати цю довжину на поздовжньому профілі, необхідно отримане значення перевести в масштаб карти:

1025 /250=4,1 див.

Далі  визначаються границі ділянок  напружених і вільних ходів. Для цього береться циркуль і, поставивши його розчин рівним кроку трасування, почи-наючи від першої фіксованої крапки, роблять пробні накрокування.  Ділянки, прохідні під крок трасування, являють собою напружений хід, а ділянки, на яких горизонталі попутні напрямку ліній або  вилучені друг від друга  на від-стань, більше  кроку  трасування -  вільні.  При  масштабі  карти 1:25000 і висоті перетину горизонталей 5 м крок трасування визначається по формулі:

                                                             , см                                      (1.2)

де і_р - заданий керівний ухил в ^0/00;

0,5  - ухил, еквівалентний   питомому опору від кривих у слабко й серед-ньопагорбкової місцевості в ^0/00.

L_тр= =3,6 см

Після встановлення границь напружених і вільних ходів приступають до трасування варіанта. Воно починається з ділянки  напружених  ходів і прово-диться в  напрямку від фіксованих крапок до кінців ділянок.  Поставивши роз-чин  циркуля  рівним  кроку трасування, проводиться послідовне нанесення насічок  однієї горизонталі за іншою в межах напруженого ходу.

За трасуванням на напруженому ходу проводиться трасування на ділянках вільного ходу. При вв'язуванні ділянок напруженого ходу траса, як правило, повинна укладатися по прямій. З'єднавши зарубки між собою, одержують ла-ману лінію ухилу трасування – лінію нульових  земляних  робіт. Уклавши ла-ману лінію нульових земляних робіт , приступають до  проектування плану траси.  Заміняємо лінію нульових  робіт  планом траси, вибираючи способи розвитку траси, радіуси кривих.