Поняття та ознаки порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю

числі відмиванням капіталів злочинного походження та ухиленням від оподаткування.

Проблему кваліфікації дій осіб, які отримують об’єкти оподаткування від зайняття протизаконною, нелегальною діяльністю у правозастосовчій практиці України ще і досі не вирішено.

Після встановлення кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків Законом від 26 січня 1993 р. судово-слідча практика рухалася різними шляхами. Як свідчать результати дослідження кримінальних справ, розглянутих судами в 1994-1997 р., випадки ухилення від сплати податків внаслідок зайняття забороненою діяльністю кваліфікувалися практичними працівниками по-різному:

- тільки як ухилення від сплати податків;

- за сукупністю злочинів; як ухилення від оподаткування та зайняття забороненою діяльністю;

- тільки як зайняття забороненою діяльністю за ст. ст. 155⁶, 148, 148², 148³, 148⁴ КК України (1960).

З метою упорядкування діяльності судів при розгляді кримінальних справ про ухилення від оподаткування Верховним Судом України у 1998 р. було проведено узагальнення практики застосування судами України законодавства, що передбачає кримінальну відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів. Результати узагальнення у вигляді Аналізу, що містить рекомендації щодо кваліфікації, були видані Верховним Судом і направлені на місця для користування при відправленні правосуддя.

У п’ятому розділі Аналізу Верховний Суд роз’яснив, що  кримінальній відповідальності за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів підлягають особи, об'єктами оподаткування яких є законні доходи, прибутки тощо. Доходи від незаконної або злочинної діяльності підприємців оподаткуванню за чинним податковим законодавством не підлягають.

Діяння,  спрямовані на одержання незаконного доходу, Верховний Суд рекомендував кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за таку діяльність.

Оскільки висновки, висловлені Верховним Судом, для вітчизняного судочинства мали не рекомендаційний, а обов’язковий характер, суди України та інші правозастосовчі органи почали їх дотримуватися. Крім того, у правовій літературі також запанувала думка, що оподаткуванню в Україні підлягають лише легальні (тобто отримані в законний спосіб) об’єкти оподаткування.

Так, О.О. Дудоров категорично стверджує, що "незаконна діяльність не може кваліфікуватися за ст. 148-2 КК (1960).

Досить своєрідно обґрунтовує свою позицію Л.П. Брич, яка також є прихильницєю того, що оподаткуванню підлягають тільки прибутки з законної діяльності. Вона вважає, що "для престижу держави принизливо одержувати податки з будь-якого доходу, одержаного від антидержавної (незаконної) діяльності". Будь-яких інших аргументів на користь своєї думки автор не наводить.

На відміну від попереднього автора, Є.Л. Стрельцов займає щодо цього питання мотивовану позицію. Визначаючи додатковий об’єкт складу злочину - зайняття забороненими видами підприємницької діяльності (ст. 148 КК 1960) - він зазначив: "думка про те, що додатковим об’єктом таких злочинів може виступати система оподаткування, здається дискусійною