В деяких випадках , при достатній кількості учасників реанімації, можна використати методику з включенням компресії живота – поперемінне стиснення грудної клітки і живота (дещо вище пупка), що дає можливість забезпечити більш ефективний кровообіг.
Помилки при проведені ЗМС:
- хворий на пружному підґрунті;
- неправильна техніка проведення масажу: руки збоку від грудини - нижче, вище, або не строго по середній лінії;
- при проведенні массажу реаніматор опирається на пальці, відриває руки від грудини;
- перерва в проведені закритого масажу більш ніж на 30 сек.
- різна амплітуда масажних рухів; не виконується частота 1:5 2:15
Слід пам’ятати:
- любе інше положення рук крім рекомендованого – неправильне або небезпечне.
- не повинний втрачатися контакт між рукою та грудиною, - частота компресій – 80/хв.
- масаж серця повинний бути безперервним , ритмічним .
- непрямий масаж серця не припиняють на термін більше 20с , проводити його слід до моменту відновлення самостійних серцевих скорочень, що забезпечують достатній кровообіг ( визначуваний на променевих артеріях пульс і підвищення систолічного А/Т до 80-90 мм. рт.ст). Відсутність самостійної діяльності серця при безперечних ознаках ефективності масажу, що проводиться, є свідченням до продовження реанімації. Проведення масажу серця вимагає достатньої витривалості: бажана зміна масажуючого кожні 5-7 хв, що проводиться швидко, без порушення ритмічності масажу серця.
- для збільшення венозного повернення особливо у пацієнтів з дефіцитом об’єму циркулюючої крові ефективним є підняття ніг на 50-70 см. вище рівня серця.
Признаками ефективності реанімаційних заходів є:
- звуження раніше розширених зіниць,
- зникнення блідості і зменшення ціанозу,
- пульсація великих артерій (перш за все сонної) відповідно частоті компресій грудної клітки.
- поява самостійних дихальних рухів.
Якщо на протязі 1-3 хв. немає ознак ефективності реанімації – необхідно перевірити правильність техніки проведення ЗМС та ШВЛ, якомога швидше усунути недоліки і продовжувати проведення реанімаційних заходів.
Припинення реанімаційних заходів можливе якщо :
- при використанні всіх доступних методів немає ознак ефективності СЛР на протязі 30 хв.
- спостерігаються багаторазові зупинки серця, які не проходять від всіх лікувальних заходів.
Серцево-легеневу реанімацію не проводять якщо:
- наявні ознаки біологічної смерті (гемостаз, трупні плями, трупне задубіння).
Після відновлення ефективного кровообігу (поява периферійного пульсу, зникнення ціанозу, звуження зіниць, особливо самостійного дихання) постраждалого транспортують у ВРІТ найближчого стаціонару, краще спеціалізованим транспортом, у супроводі досвідченого медичного працівника.
Утопаючі, яким не проводили реанімацію, також повинні бути госпіталізовані через небезпеку розвитку швидко прогресуючого набряку легенів в перші 24 г після порятунку. Навіть короткочасна втрата свідомості під час утоплення або відразу після нього повинна розглядатися як серйозне попередження про тяжкість можливих наслідків і ускладнень утоплення. Особливої уваги вимагають врятовані з тетраплегією (параліч кінцівок).
При наданні першої допомоги виправдана установка ВІТ (внутрівенного ін фузійного тракту) на місці порятунку (рятувальна станція). Істотні порушення дихання і кровообігу можуть повторитися під час транспортування пацієнта, тому супроводжуючі медичні працівники повинні бути готові до інтубації трахеї, проведення ручної ШВЛ, внутрішньовенного введення необхідних лікарських засобів. Перед тривалим транспортуванням показана інфузія 400—800 мл поліглюкіну, особливо при утопленні в морській воді, хоча електролітні зсуви, гемоліз, подальші порушення функції нирок визначаються швидше гіпоксемією, гіповолемією і порушенням кровообігу, ніж складом аспірованої води (прісна або солона).
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.