Відповіді на екзаменаційні питанні 1-80 з курсу "Історія зарубіжних політичних вчень" (Психіка як предмет наукового дослідження. Основні типології характеру)

Мовленнєвий акт-одиниця мовленнєвого процесу й одиниця породження тексту;цілеспрямована дію-одиницю нормативного в соціальній групі мовленнєвої поведінки, що розглядається в кожній окремій ситуації.У мов акті можна виділити такі етапи:1) докомунікативний — на якому виділяються ситуаційний і мотиваційний фактори, мовленнєва інтенція — мовленнєвий намір, вся внутрішня мисленнєва підготовка висловлення;2) комунікативний — має два підетапи: а) матеріалізація підготовленого висловлення — перехід з мисленнєвого коду на акустичний чи графічний; б) сприйняття висловлення шляхом кодового переходу знову на мисленнєвий код внутрішнього мовлення;3) посткомунікативний: може мати вербальну форму — відповідь співрозмовникові, нове висловлення — або невербальну форму.

34.Функції та види мовлення      

Функції мовлення пов’язані із своєрідністю мовлення в різних культурах і соціальних групах, тому виявляються не завжди.

Функції мовлення:

1) вираження емоцій, волі того, хто говорить; 2) поетична, естетична; 3) магічна (заклинання, заговори); 4) фатична (встановлення контакту); 5) номінативна (найменування предметів); 6) корекція і доповнення немовленнєвої діяльності.

Види мовлення: 1) монологічне (усне і писемне), або комунікативне, активне; 2) діалогічне або комунікативне реактивне.

Озн монолог мов: 1) мало використовується інформація із ситуації мовлення, замість того, щоб вказати на предмет його, описують; 2) більша міра довільності: той хто говорить, попередньо визначає зміст і на його основі будує висловлення; 3) організованість: планування доповіді і окремих висловів заздалегідь; 4) вимагає спеціального виховання: вміння подавати свої думки зрозуміло для інших. Спеціальна наука про красномовство, ораторське мистецтво називається риторикою; 5) вільне використання немовних засобів.

Озн діалог мов: 1) ситуативність: спирається на ситуацію розмови. Багато дечого само собою розуміється, завдяки обізнаності із ситуацією; 2) контекстуальність: кожне чергове висловлення обумовлене попереднім, і може бути зрозумілим, лише у співвідношенні із сказаним; 3) зростання значення немовних засобів. Діалог мов – згорнене, на противагу розгорненому – монолог; 4) мимовільне, реактивне: репліка – це безпосередня реакція на ситуацію\ висловлення співбесідника; 5) малоорганізоване: наперед весь діалог не планується, а утворюється в ході розмови.

Особл вид мов діял – внутрішнє мов.

Зовнішнє мовлення – усне і писемне, те, з яким ми звертаємось до інших. Внутрішнє мов виникає із зовнішнього, характеризується беззвучністю, ситуативністю, узагальненістю словесною фрагментарністю, недосяжне сторонньому спостерігачеві;не є засобом спілкування між людьми, а вик функц мисл або підготовки до спілк. Внутрішнє мов не є просто мовл про себе, будується за ін. законами. Головне в ньому не те, про що говориться (тема), а те, що нового відомо про цю тему (рема). Ця ознака називається предикативністю.

Хар озн: 1) спрощення речень 2) випад фонем за типом скорочень; 3) слова чергуються з образами.При внутр мов є зовні непомітні, але фіксовані приладами скорочення органів мовлення, що дозволяє вивчати його. Запис скорочень органів мовлення – міограма.Писемне мовлення відбувається без співбесідника. Цілком визначається суб’єктом. Виклад інф повністю спирається на засоби мови (не можна використати жести, міміку, ситуацію і т.д.). За походженням усне виникає у спілкуванні, а писемне в результаті навчання. На відміну від усного, писемне з самого початку вимагає свідомого аналізу засобів його вираження. Це мовлення максимально довільне і розгорнене

35.Уява як психічний процес. Види уяви        

Уя́ва - конструктивне, хоча не обов'язково творче вжив минулого чуттєвого досвіду, оживленого як образи у даному досвіді на ідейному рівні, яке у своїй сукупності не є відтворенням минулого пережиття, але новим формуванням матеріалу, що походить з минулого досвіду: така побудова є або творчою, або наслідувальною; будучи творчою, коли вона є само-розпочатою і само-сформованою, та наслідувальною, коли вона слідує формуванню започаткованим і сформованим іншим. Індивід. особливості особистості надають уяві індивід. своєрідність. Чим багатший досвід людини, чим розвинутіші інтереси і потреби - тим багатшою і різноманітнішою є уява. Тому стверджують про широку і вузьку, багату і збіднену фантазію людини. Від емоційності конкретної людини залежить сила, динамічність і яскравість уяви. До створення нових образів людину спонукають різноманітні потреби, що постійно породжують діяльність.

Види У: - Активна (довільна) У-послідовність фантазій, викликаних за допомогою      довільної концентрації. (К.Юнг);

- Пасивна (мимовільна)-послідовність фантазій, викликана мимовільними процесами психіки;

- Продуктивна-в рамках цього виду уяви дійсність свідомо конструюється   людиною, а не просто механічно копіюється чи відтворюється.

-Репродуктивна- постає завдання відтворити реальність в тому вигляді, в якому        вона реально існує.Конкретна-при реалізації якої, здійснюється оперування          конкретними образами реальної дійсності.

- Абстрактна-при реалізації якої, здійснюється оперування абстрактними    образами.

Форми У: аглютинація-поєднання нез'єднуваних у реальності якостей