Зіставний метод як основа контрастивного мовознавства

Лекція 8

ЗІСТАВНИЙ МЕТОД ЯК ОСНОВА КОНТРАСТИВНОГО МОВОЗНАВСТВА

План:

• 1. Наукові засади зіставного методу у працях І.О. Бодуена де Куртене
• 2. Передумови виникнення поняття “мовного союзу” як об’єднання мов унаслідок територіальних контактів і конвергентного розвитку мов
• 3. Субстрат, адстрат і суперстрат – фактори конвергентного розвитку мов
• 4. Зіставний метод (контрастивний) – сукупність технік і процедур для вивчення споріднених (генетично і територіально) і неспоріднених (різних мовних сімей) мов
• 4.1. Еталон зіставлення (tertium comparationis)
• 4.2. Зіставна інтерпретація
• 4.3. Типологічна характеристика.
• 5. Типологія, її види

• ЛІТЕРАТУРА
• Вежбицкая А. Сопоставление культур через посредство лексики и прагматики / Анна Вежбицкая. – М. : Языки славянской культуры, 2001. – 272 с.
• Виноградов В. В. Методы типологии. Общее языкознание : Методы лингвистических исследований / Виктор Владимирович Виноградов ; [отв. ред. Б. А. Серебренников]. – М. : Наука, 1973. – С. 224–253.
• Гак В. Г. К типологии лингвистических номинаций / В. Г. Гак // Языковая номинация. Общие вопросы / [под ред. Б. А. Серебренникова, А. А. Уфимцевой]. – М. : Наука, 1977. – С. 230–293.
• Гвишиани Н. Б. Контрастивные исследования современных языков и корпусная лингвистика / Н. Б. Гвишиани // Филологические науки. – 2004. – № 4. – С. 59–70.
• Гринберг Дж. Квантитативный подход к морфологической типологии языков / Джозеф Гринберг // Новое в лингвистике. – 1963. – Вып. III. – М. : Прогресс. – С. 60–94.
• Зорівчак Р. П. До методології вивчення фразеологічних одиниць у контрастивних дослідженнях / Р. П. Зорівчак // Нариси з контрастивної лінгвістики. – К. : Наукова думка, 1979. – С. 59–65.
• Климов Г. А. Принципы контенсивной типологии / Георгий Андреевич Климов. – М. : Наука, 1983. – 222 с.
• Корунець І. В. Порівняльна типологія англійської та української мов : [навчальний посібник] / Ілько Вакулович Корунець. – Вінниця : Нова Книга, 2003. – 464 с.
• Кочерган М. П. Основи зіставного мовознавства / Михайло Петрович Кочерган. – К. : Академія, 2006. – С. 294–339.
• Манакин В. Н. Сопоставительная лексикология / Владимир Николаевич Манакин. – К. : Знання, 2004. – 326 с.
• Мечковская Н. Б. Общее языкознание: Структурная и социальная типология языков : [учебное пособие для студентов филологических и лингвистических специальностей] / Нина Борисовна Мечковская. – М. : Флинта : Наука, 2003. – 312 с.
• Семчинський С. В. Загальне мовознавство : [підручник] / Станіслав Володимирович Семчинський. – К. : “ОКО”, 1996. – 416.
• Успенский Б. А. Структурная типология языков / Борис Андреевич Успенский. – М. : Наука, 1965. – 286 с.

І.О. Бодуен де Куртене

розкриття механізму мови ОПИСОВИЙ МЕТОД Система мови - стійкий стан мовних компонентів «Про класифікацію мов» (1910 р.) ДВА СТАНИ МОВИ Статика Динаміка Синхронія Діахронія Ф. де Соссюр

Бодуен де Куртене

Концепція МОВНИХ СОЮЗІВ Принцип територіального споріднення Мовний союз – група мов, які набули спільних рис унаслідок географічної близькості та взаємодії Тайська в'єтнамська мови Китайська мова

Теорія мовних союзів

Вторинна, набута спорідненість Проблема "змішування мов" МОВНИЙ СОЮЗ КОНВЕРГЕНТНИЙ розвиток мов розвиток ТЕОРІЇ СУБСТРАТУ

Микола Трубецкой

“Вавилонська вежа і змішування мов” Мовний союз (1928 р.) І Міжнародний конгрес славістів мовний союз мовна родина мовний союз подібність на морфологічному та синтаксичному рівнях, рідше – на фонетичному СПІЛЬНИЙ ФОНД КУЛЬТУРНИХ СЛІВ система звукових відповідників Балканська ілліро-фракійська мова

Ф. Міклошич

автохтонний елемент (субстрат)

Мови балканського союзу

• Індоєвропейська родини мов:
• албанська, новогрецька (грецька група), румунська, аромунська, мегленорумунська, істрорумунська (романська група);
• болгарська, македонська, сербська, хорватська (слов’янська група);
• українська мова, діалекти українських Карпат, західно- і південнослов’янські мові, грецька мова, угорська мова (діалекти), східнороманські мови та албанська мова

С. Бернштейн

Конвергентний розвиток мов

Конвергентний розвиток мов

Характеристика щодо окремих спільних рис у мовах

1) романські та германські (за винятком англійської) мови Західної Європи; 2) в європейських мовах існують риси і явища, які повністю відсутні в індоєвропейських мовах Індії та Ірану, однак зустрічаються в уральських (фінно-угорська мовна сім'я) мовах; Численні історичні міграції і пересування народів на континенті 3) монгольські, тюркські і тунгусо-манчжурські мови споріднені і належать до алтайської сім’ї мов; Гармонія голосних - наслідок мовного союзу, а не генетичної спорідненості

Лінгвістичний аналіз

вихід за межі однієї мови ЗІСТАВНИЙ МЕТОД сукупність прийомів дослідження й опису мови через її системне зіставлення з іншою мовою з метою виявлення її специфіки Споріднені мови Неспоріднені мови

Зіставний (контрастивний, типологічний) метод (30-40-х рр. XX ст.)

сукупність прийомів дослідження й опису мови через її системне зіставлення з іншою мовою з метою виявлення її специфіки Застосовується до вивчення будь-яких мов – споріднених і неспоріднених  Предмет – дослідження структури мови в її подібностях і відмінностях Спрямований на: сучасний (певний) стан мови виявлення відмінностей між зіставлюваними мовами установлення між зіставлюваними мовами відношення контрасту на всіх мовних рівнях: діафонія (фонологічні розходження) діаморфія (граматичні розходження) діасемія (семантичні розходження) діалексія (лексичні розходження)

Мовні універсалії

М. Крушевський І.О. Бодуен де Куртене В. Богородицький зіставне вивчення спільних структурних рис різних мов на рівні фонетики, морфології, синтаксису

Розробка теорії зіставного методу

Є. Поліванов

Л. Щерба

С. Бернштейн

Зіставний метод укладання дво- чи багатомовних словників Зіставний аналіз залежить від того, яку мету ставить перед собою дослідник, скільки мов він залучає для аналізу і який спосіб опису обирає Принципи зіставлення Формування зіставного методу (30–40-х рр. XX ст.) Проблема мови-еталону Реальна мова не може бути вибрана за основу

Основа, еталон зіставлення (tertium comparationis) – ідеальна мовна система, де представлені універсальні властивості всіх мов

НАПРИКЛАД (О. Кушнєрова) Tertium comparationis - прийом звукових повторів, ступінь виявлення яких дає змогу говорити про спільні та відмінні тенденції у звуковій організації досліджуваних віршів Тед Хьюз, Валентин Грабовський, Едуард Асадов

ПРИКЛАДИ О. Кушнєрової

Зіставлення фонетичних параметрів в англійських, українських і російських віршованих текстах

Типологічна характеристика мовних явищ і типологічна класифікація мов система афіксації типи відмінювання і дієвідмінювання наявність чергувань у коренях

Визначення поняття “типологія”

(гр. typos – відбиток і logos – учення) – зіставне вивчення структурних і функціональних особливостей мов незалежно від характеру генетичних відношень між ними, яка розвивалася паралельно із порівняльно-історичним мовознавством Представники Фридрих і Август Шлегелі В. фон Гумбольдт

Типологія

Розвиток типології підготовлений ученими:  XVIII ст. (Р. Декарт, Г.-В. Лейбніц, Й.-Г. Гердер, Пор-Рояль) Ф. Шлегель поділив мови на дві групи  (з афіксами і з флексіями) А. Шлегель виділив аморфний тип, флективні мови поділив на два підтипи  (синтетичний і аналітичний) В. фон Гумбольдт виділив інкорпоруючі (полісинтетичні) мови 

Типологія

не як статичний стан мови, а як динамічні стадії, які проходять мови у своєму розвитку  

Фонетична типологія

Богуміл Гавранек «Про фонологічну географію» (1922 р.) В. Скалічка результати зіставлення чеської і угорської фонологічних систем (1935 р.) протиставлення за співвідношенням між голосними і приголосними данська мова має 23 голосні і 20 приголосних  

Фонетична типологія

Морфологічна типологія

Е. Сепір запропонував типологію мов, в основу якої покладено: способи вираження в мові різних типів значень; техніку поєднання морфем; наявність чергування звуків; ступінь складності граматичних форм; ступінь синтезу слова 21 тип мов (1921 р.)

Морфологічна типологія

Празький лінгвістичний гурток Типологія мовних рівнів

Типологічне мовознавство (ІІ пол ХХ ст.)

за цих відношень

Теорія мовних універсалій

(від лат. universalis - загальний) — суттєві властивості, важливі характеристики, наявні в усіх мовах або в більшості з них 1) категорія частини мови; 2) у мові може бути не менше 10 і не більше 80 фонем; 3) якщо у мові слово односкладне, то воно й одноморфемне, а в мові наголос тональний; 4) немає мов, у яких не було б приголосних [p], [t], [k]; 5) якщо у мові є дзвінкі придихові приголосні, то повинні бути й глухі