В епоху пізнього середньовіччя існувала назва “Мала Русь”, яка означала корінну, етнічну територію держави. В грецькій транскрипції назва “Русь” має вигляд “Russia”. З ХV-XVІ ст. цей термін слов’янизується і приймає форму “Росія”. Назва “Росія” використовується спочатку зрідка, а згодом частіше для означення території Московської держави, кордони якої з ХVІ по ХVІІ ст. збільшується швидкими темпами. Але лише в XVІІІ ст., з 1721р., коли Петро І прийняв титул імператора, стара назва держави -“Московія”, “Московське царство” змінюється на назву - “Росія”, “Російська імперія”.
Термін “Україна” також має давню і до цього часу не з’ясовану історію виникнення. Вперше цей термін використано в Іпатському літописі під 1187р.,у розповіді про смерть переяславського князя. Частина дослідників пов’язує походження терміну зі словами “край”, “у края”. Під цим розуміється прикордонна, порубіжна територія. На користь цієї версії говорить і етнонім “анти”, яким з давньоіндійської мови перекладається “кінець, край”.
На думку інших назва “Україна” походить від іменника “край”, “країна”, тобто “рідний край, своя земля”. І нарешті назва “Україна” походить від дієслова “украяти” - відрізати. Тобто, первісне значення цієї назви- “шматок землі, украяний, відрізаний від цілого, який згодом став цілим”. Поряд зі словом “Україна” в діалектах мов східнослов’янських племен існувало і слово “окраїна” - порубіжна територія племені.
Довгий час частину українських земель називали “Малоросією”. Походження слова пов’язано з історією православної української церкви. На початку ХІVст., на прохання галицько-волинського князя і за згодою константинопольського патріарху було відновлено митрополію. Нова митрополія називалась греками Мала Русь (Russia Minor) на означення старої Русі на півдні, в протилежність Великій, тобто новій Московській Русі на півночі. Згодом, за складних історичних обставин, із зникненням митрополії, зникає і сам термін.
Цей термін знову з’являється в ХVІІ ст. і використовується перш за все московитами для означення земель, які об єднались з Московським царством на умовах Березневих статей (1654р.). Часто термін „Малоросія” використовується поряд з терміном “Гетьманщина”, який означав землі Лівобережної України, які знаходились під владою українських гетьманів з кінця ХVІІ до кінця ХVІІІ ст.
Недовгий час, на початку ХІХ ст. Малоросією називалась і частина Правобережної України що була приєднана до Росії в результаті поділу Польщі. Але вже з 40-50-х рр. ХІХ ст. за Правобережжям і Лівобережжям закріплюється напівофіційна назва “Юго-Западный край России”, а влада починає боротьбу з терміном “Малоросія”.
Поряд з цим терміном для позначень різних територій України використовувались такі назви як: Новоросія, Слобожанщина, Таврія, Галичина і т.д.
Назви „Україна” і „українці”, як геополітичні і етнополітичні терміни остаточно утвердились в суспільстві в період революції 1905-1907рр., та національно-демократичної і соціальної революції 1917-1920рр.
3. Україна за своїми географічними параметрами одна з найбільших держав Європи. За розмірами території вона перевищує такі великі країни як Франція, Іспанія та інші. З географічним розташуванням, різноманітністю кліматичних зон, розмірами окремих територій пов’язана значна різноманітність природних і економіко-географічних особливостей. Завдяки ним формуються етнічні, культурні, психологічні відмінності які виявляються і зберігаються в побуті. Через це територія України ділиться на ряд історико-етнографічних зон: Середнє Подніпров’я (Наддніпрянщина), Сіверщина, Полісся, Волинь, Прикарпаття, Закарпаття, Буковина, Поділля, Південна Україна, Східна Україна, Слобожанщина.
Середнє Придніпров’я ( Наддніпрянщина, Центральна Україна) охоплює частину Київської області, всю Черкаську і Полтавську області, частину Кіровоградської області. Це центр формування української літературної мови, політичний центр української історії.
Сіверщина охоплює територію Чернігівщини. Сіверщина – частина українського Полісся. Полісся простягається через всю північну частину України від Західного до Північно-Східного кордону. Полісся у вузькому значенні, охоплює північ Київщини і всю Житомирську область. Полісся плавно переходить у Волинь. Волинь включає в себе Волинську і Рівненську області.
На заході України лежать Прикарпаття ( Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська області), Закарпаття, Буковина (Чернівецька обл.). Особливістю цих районів є багатонаціональність. Поряд з українцями тут живуть поляки, чехи, словаки, угорці, румуни.
Особливий етнографічний район Поділля, який об’єднує Вінницьку і Хмельницьку області.
До Південної України належать Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька області і Крим. Окремі райони Півдня України називаються: Бессарабія, Таврія, Північний Крим. Незважаючи на те, що цей район був центром кочової скотарської цивілізації, центром грецької колонізації його активне господарське освоєння почалось лише з кінця ХVIII ст. З цього часу формується багатоетнічний склад населення півдня України з руських, українців, євреїв, греків, вірменів, болгар, татар, сербів, німців. Південна Україна один із молодих етнічних і господарських районів України.
Схід України охоплює два райони: Слобожанщину (Харківська, Сумська, частина Луганської області) та власне Східну Україну з Донецькою, Дніпропетровською і частиною Луганської областей. Залюднення Слобожанщини почалось з кінця ХVI ст., йшло протягом ХVI1 ст. Інша частина Східної України почала заселятись з кінця ХVIII ст., а інтенсивне господарювання тут почалось лише з другої половини ХІХ ст. після розвідок і знахідки вугілля і залізної руди.
Побутова культура цих районів має свої оригінальні риси, мова- діалектичні особливості, а все це впливає на особливості психології і світосприйняття населення цих регіонів.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.