Особистість у психології управління. Індивід, індивідуальність, особистість в управлінні. Теорії особистості та їх використання в управлінській практиці

Тема 3.  Особистість у психології управління

3.1 Індивід, індивідуальність, особистість в управлінні.

3.2 Теорії особистості та їх використання в управлінській практиці.

3.3 Психологія особистості керівника.

3.4 Труднощі, вимоги та обмеження в роботі керівника.

На попередній лекції ми розглянули тему «Управління організаціями як вид соціального управління» і дізналися,  що управління - це явище об'єктивного світу, яке має різні рівні.

Крім того, ми ознайомилися з характеристикою соціального управління та особливостями управління організаціями, дійшли висновку, що основа ефективного управління організаціями - діяльність менеджерів.

3.1 Індивід, індивідуальність, особистість в управлінні

На сучасному етапі  в сфері управління актуалізується проблема особистості. Це пов’язано із зростанням ролі та значення людського чинника, закономірностей людської поведінки, а відповідно й мотивації управлінської діяльності.

Керівнику необхідні наукові знання про психологічні особливості свого “Я”, особистості працівника, що є передумовою професійного підходу в роботі з персоналом.

Найпоширенішими у психології є поняття “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”, глибоке пізнання яких і феноменів, які вони позначають, допомагає керівнику глибше зрозуміти працівника, виявити комплекс умов, необхідних для наукової організації праці й управління.

Людина – родове поняття, що вказує на причетність істоти до вищого ступеня розвитку живої природи – людського роду; специфічна, унікальна єдність біологічного і соціального; система, в якій фізичне і психічне, природне й соціальне становлять нерозривну єдність.

Індивід – окрема людина, особа в групі або суспільстві, окремий представник людської спільноти.

Індивідуальність – сукупність своєрідних психологічних особливостей і властивостей людини, що характеризує людську неповторність і виявляється у рисах характеру, спеціфіці інтересів, якостей, здібностей, які іфдрізняють одну людину від іншої.

Особистість – людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільнозначущого та індивідуально неповторного.

Анатомо-фізиологічні особливості, своєрідність життєвого вияву зумовлюють відмінність однієї осоьистості від іншої, оригінальність почуттів і характеру. Оригінальність, неповторність особистості як людської індивідуальності – головна передумова формування індивідуального стилю діяльності.

Індивідуальний стиль діяльності – стійка індивідуально-специвічна система психологічних засобів, прийомів, навичок, методів, способів здійснення певної діяльності.

Люди з різними індивідуально-типологічними характеристиками нервової системи, різною структурою здібностей, темпераменту, характеру домагаються однакової ефективності різними способами. Індивідуальний стиль діяльності може бути оптимальним або неоптимальним з погляду ефективності роботи.

3.2 Теорії особистості та їх використання в управлінській практиці

У процесі осмислення психологічною наукою сутності особистості, особливостей її розвитку, самореалізації, взаємодії із зовнішнім середовищем сформувалися теорії, які різняться між собою методологічними підходами, дослідницьким інструментарієм, а відповідно й висновками.

Найуживанішими у сфері управління є теорії головних психологічних шкіл:

§  Психоаналіз – З. Фрейд, К.-Г. Юнг, Е. Фромм, А.Адлер та ін.

§  Біхевіоризм – Дж.-Б. Уотсон, Б.-Ф. Скіннер та ін.

§  Гуманістична психологія – А.Маслоу, К.-Р. Роджерс та ін.

Психоаналіз.

Згідно з доктриною психічного детермінізму в духовному житті немає нічого невмотивованого: кожна думка, спогад, почуття, дія мають свою причину. Якщо побачити причини, розібратися в них, то можна зрозуміти справжні мотиви вчинків.

Згідно з теорією несвідомого у формуванні мислення і поведінки несвідомі процеси відіграють значнішу роль, ніж свідомі, і взагалі, свідомість значною мірою є несвідомою. Саме у несвідомій частині свідомості приховані основні детермінанти особистості, вона є джерелом психічної енергії, спонукання й інстинктів.

Структуру особистості становлять 3 інстанції:

ВОНО – первісна, основна частина особистості, яка містить усе успадковане при народженні, її зміст майже цілком несвідомий.

ЕГО – інстанція, яка підкоріється принципу реальності, постійно перебуває у зв’язку з зовнішнім середовищем і виробляє ефективні способи спілкування з зовнішнім світом.

СУПЕР ЕГО – інстанція, до функцій якої належать совість, самоспостереження, формування ідеалів, і яка містить моральні принципи людини, що визначають прийнятність чи неприйнятність для неї певного способу поведінки.

Незадоволенність собою, тривоги і турботи, які часто виникають у людини, є емоційним відтворенням у свідомості індивіда боротьби ВОНО і СУПЕР ЕГО. Намагаючись позбутися цих неприємних станів, людина за допомогою ЕГО виробляє в собі захисні механізми – заперечення, раціоналізація, проєкція та ін.

Теорія психоаналізу допомогає керівнику зрозуміти мотиви поведінки підлеглих та інших людей, пояснити некоректні вчинки, визначити актуальні прагнення особистості.

Біхевіорізм.

Всю поведінку людини можна описати формулою “СТИМУЛ” – “РЕАКЦІЯ”, тобто зміна зовнішнього середовища визиває відповідь організму.

Конкретні реакції можна підсилити чи послабити, вдаючись до покарання чи  заохочення. Негативне підсилення часто викликає непередбаченні, небажанні реакції