Соціально-психологічні особливості управління. Комунікативна природа управління. Комунікативний потенціал особистості керівника

Тема 6.

Соціально-психологічні особливості управління

6.1 Комунікативна природа управління

6.2 Комунікативний потенціал особистості керівника

6.3 Сутність і види конфліктів в організаціях

6.4 Шляхи подолання конфліктів та формування прийнятного соціально-психологічного клімату в організації

На попередній лекції ми розглянули тему “Психологічна структура управлінської діяльності”, ознайомилися із психологічною структурою та морально-психологічними засадами управління, усвідомили сутність і роль професіоналізму в  управлінні.

Крім того, ми  розглянули принципи класифікації функцій управління та їх психологічний зміст.

6.1 Комунікативна природа управління

Традиційно в руслі ПУ розглядалися проблеми, пов’язані із соціально-психологічними аспектами менеджменту,  - влада, лідерство, особливості стилів керівництва, ділового спілкування, вміння розв’язувати управлінські завдання, конфліктні ситуації тощо.

Всі ці процеси глибоко закорінені в природних і соціально зумовлених началах інтелектуального та емоціонально-вольового життя людини.

Неодмінною складовою керівництва людьми є спілкування з ними. Менеджер здійснює комунікацію коли розмовляє по телефону, коли проводить оперативну нараду, співбесіду чи бере участь у переговорах, коли розв’язує конфліктну проблему тощо. В кожній ситуації успіх визначається якістю спілкування,  умінням керівника слухати й передавати інформацію, здатністю зрозуміти співрозмовника.

Комунікативна природа управління виявляється у таких аспектах:

1.  комунікація як функція управління наділена інтегруючою здатністю, що забезпечує реалізацію інших функцій (планування, організація, мотивація і контроль);

2.  спілкування є принципово соціальним і діалогічним феноменом, тобто таким, що здійснюється всіма учасниками управлінського процесу і стосується їх спільної діяльності;

3.  керівник і підлеглий у процесі обміну інформацією, взаємодії та взаємного сприйняття є активними учасниками спільної діяльності;

4.  управлінська діяльність здійснюється в конкретному соціально-психологічному просторі, охоплюючи відносини всередині організації та її зовнішні зв’язки;

5.  у процесі управління реалізується комунікативний потенціал учасників спільної діяльності та спілкування.

Все це свідчить, що без спілкування керівника із співробітниками, без взаємного обміну ідеями, думками та інформацією не може бути справжньої взаємодії, а отже і управління.

Ділове (управлінське) спілкування – багатосторонній процес, зумовлений необхідністю здійснення управлінських функцій шляхом встановлення відносин, налагодження зворотного зв’язку.

Неправильна форма управлінського спілкування породжує негативні реакції учасників взаємодії, які вказують на такі ознаки неефективного менеджменту:

§  незадоволеність від належності до установи, в якій відбувається процес діяльності;

§  незадоволеність від процесу роботи;

§  виникненні інтриг та конфліктів;

§  накопичення невисловлених образ;

§  невизначеність стосунків тощо.

До психологічних критеріїв неефективності менеджменту належать певні особливості особистості керівника:

§  неадекватне самооцінювання керівництва,

§  нездатність адаптуватися до обставин,

§  неготовність брати на себе відповідальність тощо.

6.2 Комунікативний потенціал особистості керівника

Процес управління, ефективність спільної діяльності залежать від уміння менеджера прийняти і правильно інтерпретувати повідомлення співробітників.

Поняття “потенціал” тлумачать як сили, що можуть бути задіяні та використані.

Оцінюючи особистість керівника, беруть до уваги його потенціал у цілому (природні задатки, здібності, психофізіологічні особливості, інтелектуальні можливості, соціальний статус) і культурний, моральний, комунікативний потенціал.

Комунікативний потенціал керівника (КПК) – притаманні керівникові комунікативні можливості, які є внутрішнім резервом особистості, реалізуються як свідомо, так і стихійно.

КПК слід трактувати як наявність у нього специфічних якостей, здібностей, комунікативних знань, навичок, умінь, мотивів, що в системі становлять комунікативну структуру особистості та індивідуальний стиль при здійсненні управлінської діяльності.

У цьому контексті виокремлюють складові КПК:

1.  потенційні комунікативні можливості, які можуть бути задіяні в управлінні;

2.  психологічні властивості й можливості особистості керівника, набуті в управлінському спілкуванні;

3.  комунікативні можливості професійного розвитку керівника.

Для реалізації потенційних комунікативних можливостей слід враховувати обмеження, закладені в генетичному коді, і  обмеження, пов’язані з неможливістю створення умов для розвитку комунікативних здібностей у конкретному середовищі.

На керівника та його діяльність соціальне середовище впливає не тільки безпосередньо поведінкою, але й через засоби масової комунікації, закони, правила, моральні норми, звичаї.

Професійне становлення і розвиток керівника пов’язані із зростанням його комунікативних можливостей та розкриттям комунікативного потенціалу. Максимальна реалізація КПК залежить від його комунікативної