Економічні протиріччя регіонального розвитку та шляхи їх вирішення. Формування регіональної політики як невід’ємної складової державної стратегії регіонального розвитку

1.2. Економічні протиріччя регіонального розвитку  та шляхи їх вирішення

Основною метою реалізації державної регіональної політики є створення рівноцінних умов для забезпечення високоякісного життя людей у різних районах країни, досягнення оптимального рівня використання їх територій, природних і трудових ресурсів, виробничого потенціалу тощо.

Складовими здійснення процесів ринкового реформування економіки є низка економічних, соціальних, культурних, політичних трансформацій, що відбуваються на рівні національної економіки, її секторів та галузей, регіональних господарських комплексів і в межах окремих підприємств. Метою здійснення цих процесів є сприяння формуванню та розвитку конкурентного ринкового середовища (з невід’ємним компонентом активної соціальної орієнтації), у якому господарська діяльність могла би безперешкодно здійснюватися відповідно до об’єктивно існуючих економічних законів і закономірностей. Проведення ринкових реформ на рівні держави, галузей економіки, в межах окремих регіонів створює принципово нові можливості та відкриває широкі перспективи для повної реалізації наявного виробничого потенціалу та економічного зростання вітчизняних підприємств.

Стимулювання внутрішніх перетворень в економіці має сприяти вирішенню існуючих на цей час структурних невідповідностей (насамперед, між виробництвом продукції промислового та споживчого призначення, між добувною та обробною промисловістю і т. ін.) та створити надійні передумови щодо сталого економічного зростання. На регіональному рівні головною метою реформування є розбудова комплексу економічних, організаційних, правових, інформаційних та інших засад для забезпечення ефективної в сучасних ринкових умовах діяльності окремих суб’єктів господарювання.

Таким чином, значення та необхідність управління економічним розвитком регіонів насамперед полягає у необхідності забезпечення зв’язку і спадкоємності між структурно-інноваційними перетвореннями на макроекономічному рівні та реформаторськими діями у межах окремих підприємств. З цієї точки зору, саме керівництво соціально-економічним і промисловим розвитком регіону має надавати позитивного впливу на галузеву структуру економіки, на оптимізацію розподілу виробничих потужностей та людського потенціалу територій, рівень добробуту та доходів населення.

На регіональному рівні відбувається також створення оптимальних можливостей щодо розвитку підприємств різних галузей, зростання експортних можливостей, покращення стану внутрішнього споживчого ринку. Крім того, саме в регіонах процеси ринкового реформування набувають чітко вираженої цільової орієнтації на конкретних суб’єктів господарювання, товаровиробників, промисловців і підприємців. Тільки цілеспрямовані дії такого роду дозволяють здійснювати суспільно-економічні перетворення з урахуванням конкретних умов фінансового стану підприємств, об’єктивної оцінки діяльності їхніх власників та керівників, а також передбачення можливих наслідків реформа-торських заходів для соціально-економічного становища жителів регіону.

Важливим інструментом вирішення низки зазначених складних завдань є формування регіональної політики як невід’ємної складової державної стратегії регіонального розвитку. Проблеми стратегічного управління регіональним соціально-економічним розвитком (СЕР) розглядалися в трудах багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, таких як В. Гриньова, М. Долішний, М. Даймані, В. Захарченко, І. Зінько, С. Іщук, М. Кизим, Т. Клєбанова, Л. Кузьменко, В. Мунтян, В. Пономаренко, Д. Стеченко, В. Томас, В. Шлемко, Р. Шніпер, О. Ястремська та ін. [1-9]. Проте в більшості випадків об’єктом уваги дослідників виступають проблеми стратегічного планування СЕР регіону у цілому, в той час як вирішення конкретних і об’єктивних економічних протиріч, що виникають у промисловому секторі територій за сучасні умови ринкового реформування економіки, залишаються недостатньо вивченими та вимагають докладного дослідження.

Виникнення більшості нагальних проблем соціально-економічного розвитку регіону пов'язано із двома джерелами структурно-інноваційних перетворень, що супроводжують процеси ринкової трансформації економіки. Першим з таких джерел є характерні для ринкових відносин мінливість і невизначеність середовища господарювання, безперервна поява нових тенденцій у розвитку економіки і суспільства, коливання ринкової кон’юнктури, прискорення науково-технічного прогресу тощо. Іншим джерелом змін служить сам процес реформування економіки України, пов'язаний із необхідністю обмеження державного втручання у економічні процеси, з перетворенням форм власності та структурними змінами у цілому. Ринкові трансформації обох видів тісно пов'язані, а їхнє одночасне існування не тільки суттєво утруднює вирішення задач управління соціально-економічним розвитком вітчизняних підприємств, але й відкривають широкі перспективи для розвитку і росту.

Проте нарівні із явною та наочною дією зазначених сучасних чинників формування промислового потенціалу регіону майже незмінним (а у багатьох випадках – навіть поступово зростаючим) залишається також роль та значення у цьому процесі об’єктивних економічних протиріч, притаманних процесам суспільного відтворення на регіональному рівні. Масштабність і велика сила впливу цих суперечностей на промисловий розвиток регіону насамперед обумовлюється складною природою походження економічних протиріч, що визначається самою природою просторового розподілу економічного і промислового потенціалу держави на її території [4, 6, 8].

На відміну від відносно нетривалих (за термінами виникнення й існування) структурних диспропорцій, які на цей час стали наслідками здійснення процесів ринкового реформування економіки, об’єктивні економічні протиріччя мають постійний і безперервний характер. Так, вирішення певних нагальних соціально-економічних проблем, що витікають із наявних протиріч такого роду, призводить не тільки до розширення економічного потенціалу регіону, але й стає причиною виникнення нових (у новій якості, як правило – більш складних і різноманітних) проявів об’єктивних економічних суперечностей.

Об’єктивний характер існування економічних протиріч, притаманних просторовому розподілу промислового виробництва, обумовлюється неодмінними диспропорціями, які існують між різними складовими регіонального відтворювального процесу. З цієї точки зору насамперед слід відзначити майже обов’язково існуючий у межах певної території дисбаланс у співвідношенні наступних чинників: споживчих потреб та виробничих можливостей; розташування економічних ресурсів та структури виробничого потенціалу; кількості об’єктів та рівня розвитку виробничої та невиробничої сфери; галузевого та міжгалузевого розподілу суб’єктів господарювання; екодеструктивної людської діяльності і дотриманням вимог збереження природного середовища та ін.

Об’єктивність виникнення економічних протиріч визначається також просторово-часовим розмежуванням окремих процесів соціально-економічного і промислового розвитку регіону, що обумовлює появу численних суперечностей між довгостроковими та поточними цілями регіональних трансформацій, вимогами економічної ефективності використання ресурсів (насамперед – інвестиційних) і часовими характеристиками можливого отримання відповідних результатів (особливо – в сфері реалізації масштабних інфраструктурних проектів), а також викликає посилення урбаністичних диспропорцій між мегаполісами та середніми-малими містами. В цілому для процесу соціально-економічного розвитку регіону притаманною вважається наявність п’яти основних груп об’єктивних економічних протиріч [6, 8]: регіональні загальновиробничі протиріччя; цільові суперечності; міжфазові протиріччя; територіально-галузеві дисбаланси; просторово-часові протиріччя.

Всередині наведених груп суперечностей та між цими групами існує система прямих і зворотних зв’язків, що обумовлюють надзвичайно складний характер взаємовідносин між різними видами протиріч. В цілому трансформація економічних протиріч (поглиблення