Інфекційні захворювання нервової системи. Первинний та вторинний менінгіт. Енцефаліт

До нейроінфекцій належать захворювання нервової системи, які виникають внаслідок проникання в неї вірусів або бактерій. Захисну роль у нервовій системі відіграє так званий гематоенцефалічний бар'єр, який перешкоджає проникненню в мозок токсинів, бактерій та вірусів, що циркулюють у крові. Останнім «гасом вважають, що основна роль у виконанні бар'єрної функції належить периваскулярній (навколосудинній) астроцитарнїй макроглії, клітини якої тісно обплітають судини мозку і забезпечують реакцію мозку на інфекційно-токсичні впливи.

1. МЕНІНГІТ

Менінгіт — запалення мозкових оболонок. Запальний процес виникає звичайно у м'якій мозковій оболонці і може бути гнійним або серозним. Розрізняють первинний і вторинний, гострий і хронічний менінгіт.

Незалежно від характеру запалення й етіології менінгіту при ньому розвивається менінгеальний синдром. Основним симптомом захворювання є головний біль постійного характеру без певної локалізації, який супроводжується блюванням і підвищенням чутливості до всіх зовнішніх подразників, особливо світла і шуму. Часто порушується психіка, хворі не орієнтуються у місці і часі, збуджені, намагаються зіскочити з ліжка, кудись бігти. Можуть виникати галюцинації. При огляді відзначаються ригідність м'язів потилиці, симптоми Керніга, Брудзинського. Ригідність м'язів потилиці, виявляється у неможливості нахилити голову вперед, симптом Керніґа — у неможливості розігнути в колінному суглобі ногу, зігнуту під прямим кутом у колінному і кульшовому суглобах; верхній симптом Брудзинського у згинанні ніг при нахилянні голови вперед, середній — у згинанні ніг при натисканні на лобкову ділянку, нижній;— у згинанні ноги у випадку спричинення симптому Керніга на протилежному боці.

При ураженні мозкових оболонок в ділянці основи мозку відзначаються вегетативні розлади і з'являються ознаки ураження черепних нервів. У більшості випадків, особливо при гострих менінгітах, підвищується температура тіла. Можуть виникати епілептичні .припадки.

У спинномозковій рідині збільшується число клітинних елементів (плеоцитоз); може підвищитись і кількість білка, але не набагато, тому спостерігається клітинно-білкова дисоціація. Характерне зменшення вмісту у спинномозковій рідині глюкози, особливо значне при туберкульозному менінгіті.

Діагноз менінгіту ставлять на підставі клінічної картини, у першу чергу — менінгеального синдрому. Його має обов'язково підтвердити дослідження спинномозкової рідини, в якій виявляють лімфоцитарний або нейтрофільний плеоцитоз. Для уточнення етіології менінгіту разом з клінічним обстеженням (ретельне вивчення анамнезу, врахування гостроти розвитку менінгіту і попередніх захворювань, наявність патології внутрішніх органів тощо) проводять бактеріологічне або вірусологічне дослідження спинномозкової рідини.

Лікування при менінгіті спрямовують у першу чергу на боротьбу із збудником інфекції, 3 цією метою застосовують різні антибіотики, сульфаніламідні препарати, Гамма-глобулін, інтерферон або засоби, які сприяють виробленню його (продигіозан). Набряк речовини та оболонок мозку, що супроводить менінгіт, купірують манітолом, сечогінними, гіпертонічними розчинами магнію сульфату, натрію хлориду У тяжких випадках застосовують кортикостероїди (преднізолон, гідрокортизон та ін.). Для зменшення інтоксикації вводять краплинне внутрішньовенне гемодез, ізотонічний розчин натрію хлориду. У випадку високої температури тіла (40— 41 °С) призначають жарознижувальні засоби. Для зменшення головного болю вводять анальгін. Застосовують антигістамінні препарати, вітаміни.

Велике значення має догляд за хворими на менінгіт. Медична сестра повинна пам'ятати про підвищену чутливість таких хворих до різних подразників. Тому в палаті, де знаходиться хворий на менінгіт, слід додержувати суворої тиші й уникати яскравого освітлення. Потрібно також стежити за випорожненням хворого, оскільки запор є одним із симптомів менінгіту.

Профілактика первинного менінгіту полягає у протиепідемічних заходах, додержанні карантину в дитячих закладах, де частіше виникає це захворювання, у запобіганні скупчуванню дітей (людей) у закритих приміщеннях під час спалахів захворювання, у здійсненні дезинфекції у приміщеннях, де перебував хворий, госпіталізації хворих з нейроінфекцїями або загальними інфекційними захворюваннями до стаціонару для лікування.

1.1. Первинний менінгіт

Менінгококовий (епідемічний, цереброспінальний) менінгіт. Збудником є менінгокок — грамнегативний диплокок, який розміщується внутрішньоклітинне. Зараження відбувається повітряно-крапельним шляхом через слизову оболонку верхніх дихальних шляхів. Тривалість інкубаційного періоду І—2 дні. Хворіють здебільшого діти, у дорослих захворювання виникає рідше. Ураження мозкових оболонок має гнійний характер. Клініку характеризує різко виражений менінгеальний синдром. Особливістю цієї форми менінгіту є дуже гострий розвиток захворювання із сильним головним болем, блюванням, ознобом, підвищенням температури тіла до 39—40 °С. Нерідко з'являються висипання на губах, шкірі в ділянці носа, слизової оболонки язика (герпес). При проникненні менінгококів у кров на шкірі