Закон „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"

Задача

В травні 2010 року О. звернулася до суду з позовом до Управління освіти та науки Одеської міської ради про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому О. вимагала визнати наказ Управління освіти Одеської міської ради від 11.07.2009 року № 198, згідно якого її було звільнено з посади директора загальноосвітньої шкоди І-ІІІ ступенів № 21 з 11 липня 2009 року за власним бажанням у зв’язку з інвалідністю за ст.38 КЗпП України, незаконним, поновити її на попередній посаді або на рівноцінній, за її згодою, посаді, а також стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує, що в березні 2006 року сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті чого вона отримала травми й перенесла велику кількість операцій, тому, бажаючи оформити пенсію по інвалідності, вона звернулася до відповідача для отримання своєї трудової книжки. Але начальник Управління освіти та науки Одеської міськради П. та завідуюча кадрами Управління освіти та науки Одеської міськради З., скориставшись її пригніченим станом, змусили її написати заяву про звільнення у зв’язку з інвалідністю за власним бажанням за ст.38 КЗпП України. Таким чином, її було звільнено з порушенням норм трудового законодавства, а саме при відсутності її волевиявлення на припинення трудових відносин за ст.38 КЗпП України, якою не передбачене звільнення за власним бажанням у зв’язку з інвалідністю, та з порушенням ст.17 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Яке рішення має прийняти суд по даній справі?

Відповідь:

На мою думку, суд має відмовити у задоволенні позову О. з наступних підстав.

На підтвердження своїх доводів стосовно того, що начальник Управління освіти Одеського міськвиконкому та завідуюча кадрами Управління освіти Одеського міськвиконкому змусили її написати заяву про звільнення у зв’язку з інвалідністю за власним бажанням за ст.38 КЗпП України, О. не надає жодних доказів, як цього вимагає ст.60 ЦПК України. Також О. у позові не надає належних доказів на  підтвердження своїх доводів стосовно того, що внаслідок отриманої травми вона не розуміла значення своїх дій в день написання заяви про звільнення, як цього вимагає ст.60 ЦПК України.

Згідно п.п. 3.5. п. 3 Методичних рекомендацій по оформленню документів щодо укладення, зміни та припинення трудового договору, розроблених Міністерством освіти УРСР від 1988 р., працівника може бути звільнено за власним бажанням у зв’язку з інвалідністю за ст. 38 КЗпП України.

Оскільки з О. було укладено строковий договір, як з керівником школи, її повинні були звільнити за ст.39 КЗпП України, згідно якої строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором.

Однак О. не заявляла позовні вимоги щодо зміни формулювання причини її звільнення, а згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Отже, в позові О. до Управління освіти та науки Одеської міської ради про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід відмовити.