Історія розвитку порівняльного правознавства. Загальна характеристика судової системи США

ЗМІСТ.

1. Історія розвитку порівняльного правознавства.                                    – 3.

2. Загальна характеристика судової системи США.                                   – 9.

3. Правові системи сучасних мусульманських країн.                              – 16.

4. Сучасна правова система Японії.                                                             – 21.

Список використаних джерел.                                                                      – 25.

1. Історія розвитку порівняльного правознавства.

Порівняльне правознавство пройшло великий і складний шлях розвитку, що триває й донині - уточнюються його мета й завдання. Для історичної еволюції юридичної компаративістики характерні як підйоми, що супроводжуються необґрунтованими спробами додати порівняльному правознавству універсальне значення в перетворенні права різних держав і народів, так і спади, коли в ньому бачили лише одні з допоміжних техніко-юридичних засобів при вивченні права, що приводило до невиправданого зменшення його ролі.

Виникають закономірні питання: з якого моменту бере свій початок порівняльне правознавство? чи можна вважати порівняльним правом все те, що з'явилося протягом давно минулих століть при зіставленні окремих юридичних інститутів або цілих правових систем? чи можна віднести всі ці ранні поняття до галузі поняття «порівняльне право» або «порівняльне правознавство»?

У юридичній компаративістиці відповідь на ці питання даний у двох варіантах. Прихильники першого варіанту наполягають на древньому походженні порівняльного правознавства. Вихідним моментом для них є використання античними й середньовічними філософами й законодавцями порівняння як методу дослідження з метою вирішення конкретних проблем. На підтвердження цього вони, як правило, приводять складені з використанням порівняльних даних давньогрецькі закони Солонія і Лікурга, розробку в Древньому Римі Законів XII таблиць, утворення римського права з його розподілом на jus civile і jus gentium, виведення зі звичаїв різних місцевостей принципів загального звичаєвого права у Франції в XV в. і принципів німецького приватного права в Німеччині в XVIII в., зіставлення загального права з канонічним правом в Англії в середні століття.[1]

Все це дало підставу Р. Давидові писати про те, що «порівняння правових систем, що сусідять на географічній карті, - справа настільки ж давня, як і сама правова наука».

Грецький учений Г. Марідакіс говорив, що Аристотель, щоб зробити висновки про закономірності політичної організації, зібрав, зрівняв і проаналізував конституції 158 грецьких і варварських міст.

Велика роль у розвитку порівняльного правознавства приділяється також великим представникам епох Відродження й Освіти, що склали плани суспільних реформ на основі природно-правової доктрини. При цьому французи ведуть порівняльне право від Ш. Монтеск'є, що у своїй праці «Про дух законів», як відомо, удався до зіставлення різних правових систем і будував своє розуміння права на припущеннях щодо причин розходжень між цими системами.

В англійській компаративістській літературі існує думка