Поняття міжнародного договору, класифікація. Порядок укладання міжнародних договорів

Страницы работы

Фрагмент текста работы

Кожний договір укладають представники держав або міжнародної організації. Для цього їм видаються спеціальні документи - повноваження. Відповідно до ст. 7 Віденської конвенції 1969 р. до осіб, які можуть представляти державу без необхідності пред'являти повноваження, належать:

а) глави держав, глави урядів і міністри закордонних справ - з метою учинення всіх дій, що стосуються укладання договору; глави дипломатичних представництв - з метою прийняття тексту договору між державою, яка акредитує, і державою, при якій вони акредитовані;

б) представники, уповноважені державами представляти їх на міжнародній конференції, в міжнародній організації або в одному з її органів - з метою прийняття тексту договору на такій конференції, у такій організації або в такому органі.

В Україні вирішення питання про наділення відповідними повноваженнями оформляється спеціальним актом - указом або розпорядженням Президента, постановою або розпорядженням Кабінету Міністрів.

2. Прийняття тексту міжнародного договору або встановлення його автентичності. Прийняття тексту міжнародного договору виражається в особливій процедурі голосування за свою згоду з формулюваннями тексту договору. Така процедура голосування прямо залежить від регламенту переговорів та кількості їх учасників. Міжнародна практика свідчить, що двосторонні договори і договори з невеликою кількістю учасників приймаються, як правило, одностайно. Таке правило застосовувалося аж до прийняття Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. У зв'язку з появою великої кількості держав, що беруть активну участь у міжнародних конференціях п. 2 ст. 9 Віденської конвенції зобов'язує приймати текст договору на міжнародній конференції шляхом голосування за нього двох третин держав, що присутні і беруть участь у голосуванні, якщо тією ж більшістю голосів вони не вирішили застосувати інше правило. Підписання поряд із формою згоди на обов'язковість договору є і формою прийняття тексту договору. Парафування - скріплення ініціалами уповноважених осіб кожної сторінки договору на знак згоди з текстом. Парафований договір підлягає остаточному прийняттю.

3. Вираження згоди на обов'язковість міжнародного договору. Як зазначено вище, представники держав у ході переговорів займаються тільки складанням тексту договору, прийняттям його і встановленням автентичності. Тому ніякі дії, що відбуваються на цих стадіях, не можуть розглядатися як вираження згоди держави на обов'язковість для неї розроблюваного договору. Такий обов'язок може настати тільки в результаті здійснення однієї з кількох форм вираження згоди держави на обов'язковість для неї даного договору. Згода держави на обов'язковість для неї договору, як зазначено в ст. 11, може бути виражена: підписанням договору; обміном документами, що утворюють договір; ратифікацією договору; прийняттям договору; затвердженням договору; приєднанням до договору; будь-яким іншим способом, про який домовилися.

Обмін документами, що утворюють договір, являє собою спрощену процедуру його укладання. При цьому посадові особи (або уповноважені) надсилають одне одному листи (ноти), в яких викладаються попередньо погоджені положення по суті питання. Така процедура означає згоду на обов'язковість цих положень для держави, яка надсилає ноту

Похожие материалы

Информация о работе