Чималий вклад у розвиток концепції правової держави вніс і Платон - учень Сократа. Поліс для Платона – це сукупність людей, покликаних робити що-небудь разом. Застосування сили з боку поліса, на його думку, не тільки виправдано, але і необхідно. Адже справедливість являє собою співпідпорядкованість усіх начал: розуму, волі і почуття, у визнанні загальної мети і направляючої до неї силі, у тому числі і силі закону, суть якого не в рівному розподілі прав, а в розподілі обов'язків за принципом «кожному своє». Такі якості правових норм, як загальність і абстрактність, розглядаються Платоном як досить істотний недолік.
На відміну від Платона, в Аристотеля людина стає суб'єктом права як носій власності: ціль законів – не придушення приватних інтересів, а їхня гармонізація. Аристотель аналізує властивості права як такого, закон для нього не є інструментом для досягнення якої-небудь мети; правовий закон цінний сам по собі як умова благого життя, життя розумного. Правління закону, а не людей припускає реалізацію притаманних праву якостей – загальності, абстрактності, неупередженості, стабільності, що у свою чергу, приводить до упорядкованості полісного життя.
З ідеями передових мислителів Древньої Греції про право, свободу, людське достоїнство і гуманізм перегукуються гуманістичні погляди давньоримських політичних і суспільних діячів, письменників, істориків, поетів. Марк Тулій Цицерон нерідко згадується як мислитель, що стояв у джерел концепції правової держави. Будучи глибоко переконаним і послідовним прихильником природного права, Цицерон виходив з того, що права і свободи людини не даруються і не встановлюються кимсь і по чийому б то ні було бажанню або велінню, а належать їй по самій природі. Цицероном був сформульований правовий принцип, відповідно до якого «під чинність закону повинні підпадати всі», а не тільки деякі, «обрані громадяни».
Епоха середньовіччя для розвитку права і відповідно праворозуміння не створювала необхідних умов. Роль права в житті суспільства скорочується. Феодальна роздробленість, становість витісняли право з людських відносин. Тому теорія правової держави практично не розвивалася в середні століття, і наступним значним етапом у розвитку цієї концепції став Новий час.
У Новий час держава і суспільство починають аналізуватися як феномени, що не збігаються один з одним. Держава уявляється як зосередження реальної політичної влади, здатна використовувати її як на шкоду, так і в благо суспільства. У різних країнах процес створення ліберальної політичної теорії йшов по-різному і з різним ступенем інтенсивності. Загалом вчені виділяють два напрямки в історії політичної думки Нового часу – англійський і французький. Перший базується на інтерпретації традицій і інститутів, другий
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.