Характерні риси посткласичного римського права. Кодифікація Юстиніана

ЗМІСТ:

1. Характерні риси посткласичного римського права...................................3

2. Кодифікація Юстиніана...................................................................................8

Список використаної літератури.....................................................................15

1. Характерні риси посткласичного римського права.

Римське посткласичне право насамперед містить у собі основні результати попереднього розвитку права. Завершуються процеси, що мали місце на попередньому етапі. Остаточно, наприклад, утрачає значення розподіл римського права на квиритське, преторське і право народів. Удосконалюється юридико-технічний стан правий, підвищується теоретичний рівень його розробки. Одночасно спостерігається й інша, негативна тенденція, що торкнулася всі галузі права: підсилюються право обмеження за віросповідальним принципом, право «варваризуєтся» і спрощується, встановлюються станові розподіли населення, карне право усе   більше  здобуває терористичний характер.

Тенденція висхідного руху права виявляється в узагальненні вже досягнутого, у його осмисленні. Юристи більш глибоко розробляють правові принципи і поняття, прагнуть додати правовим нормам широкий, узагальнюючий зміст. Значним фактом розвитку права стала його систематизація в законодавстві Юстиніан, що завершило процес «створення єдиного універсального права для усього вільного населення Імперії». В області цивільного права остаточно оформляється найбільш абсолютне право приватної власності: «Нехай кожний буде цілковитим і законним власником або раба, або інших об'єктів, йому приналежних».(С. 7, 25). У державному праві одержує деталізоване юридичне оформлення строге централізована система керування з розвитим бюрократичним апаратом, за допомогою якого правлячий клас намагався вирішити надзвичайно складні задачі управління  суспільством.

Тенденція висхідного руху права в період розкладання рабовласницького способу виробництва порозумівається не тільки збереженням у пізній Імперії порівняно високого рівня товарного виробництва й обміну, не тільки відставанням правової надбудови від розвитку базису, але і тим фактом, що пережиті Імперією труднощі давали додаткові імпульси удосконаленню права. Панівний клас бачив у державі і праві засіб, за допомогою якого хоча б тимчасово могла бути відстрочена катастрофа старої суспільної системи. Це багато в чому і визначило ту обставину, що вищі досягнення римського права, як указував К. Маркс, були отримані в імператорський період в умовах кризи рабовласництва і політичного розкладання.

У міру розкладання рабовласницького способу виробництва технічне удосконалювання права (більш глибока розробка правових принципів, більш точні формулювання) уже не давало належного ефекту. Вузькі рамки абсолютно точних формулювань законів, відповідаючи бюрократичній централізації управління і виражаючи прагнення як можна повніше й єдинообразніше врегулювати складність суспільних відносин, гальмували поступальний рух суспільства. Але і принципи «справедливості», «доброї совісті», «гуманності» при крайній продажності суддів відкривали широкі можливості для зловживань. Кількаразові заяви в законах про вірність «природному праву» і «справедливості» стають переважно засобом соціальної демагогії, декоративною частиною права.

Уже наприкінці III століття припиняється розвиток приватного