Земельне право та його місце в правовій системі України. Земля як об’єкт земельних відносин

кого призначення надавалось трудовим землеробам та їх об'єднанням, міським поселенням та державним установам і підприємствам. Право користування встановлювалось безстроковим. Кодекс встановлював право користування землею тільки у складі земельного об'єднання, якими були комуни і артілі, добровільні об'єднання окремих дворів, що виокремлюються з інших земельних об'єднань. Кодекс закріплював умови і порядок організації сільськогосподарських колективів.

Законодавство допускало трудову оренду землі строком на 12 років, а від 1928 р. — на шість років. Застосування найманої праці в сільському господарстві регулювалось Кодексом законів про працю.

У відповідності з «Загальними началами землекористування і землеустрою», прийнятими ЦВК і РНК СРСР у 1928 р., надавалися різноманітні пільги для колективних господарств і переваги при наділенні їх землею та в кредитуванні.

З 1929 р. партія почала проводити колективізацію сільського господарства. Постанова ЦК ВКП(б) «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву» від 5 січня 1930 р. встановлювала строки колективізації. Вже на кінець першої п'ятирічки в колгоспи було загнано 15 млн. селянських господарств.

У відповідності з директивами ЦК ВКП(б) було розроблено перший Примірний статут сільськогосподарської артілі (1930 р.), який закріплював єдиний земельний масив колгоспів. Селянам, які виходили з колгоспів, заборонялось надавати землі з колгоспних земельних фондів. У відповідності з ст.4 Статуту підлягали усуспільненню усі робочі і продуктові тварини, інвентар, усі зернові запаси, корма. Все це ставало неподільним фондом колгоспів.

Постановою ЦВК СРСР від 1933 р. правлінням колгоспів надавалось право накладати на колгоспників штраф за відмову виконувати певну роботу, а за повторну відмову — виключати з колгоспів. У квітні 1933 р. РНК і ЦК ВКП(б) затвердили Тимчасові правила трудового розпорядку у колгоспах. У відповідності з ними колгоспники закріплювались за бригадами, а розпорядок робочого дня бригади затверджувався правлінням колгоспу. Правила встановлювали дис-І Іиплінарну відповідальність за невихід на роботу або відмову від роботи.

Новий Примірний статут 1935 р. встановив, що земля закріплюється за колгоспами у безстрокове користування і що колгоспи зобов'язані планувати так своє господарство, щоб виконувати державні плани сільськогосподарського виробництва та усі «зобов'язання перед державою».

За кожним колгоспним двором статут визнавав присадибну ділянку землі для ведення селянського господарства. Було встановлено кількість тварин, яку міг мати селянський двір.

Статут встановлював, що колгосп зобов'язаний у першу чергу виконати сільськогосподарські поставки державі, потім забезпечити семенний, фуражний, страховий та інші фонди , розрахуватися з машино-тракторною станцією, після чого решту доходів могли розподілити по трудоднях. У статуті встановлювався мінімум трудоднів, який мав щорічно виробляти колгоспник.

Конституція СРСР 1936 р. признала землю, її надра, води і ліси державною власністю. Земля, яка використовувалась колгоспами, закріплювалась за ними в безкоштовне безстрокове користування. Кожен колгоспний двір міг мати в користуванні невелику присадібну ділянку і в приватній власності присадібне господарство на цій ділянці.

Діюче в той час законодавство передбачало, що присадібне землекористування колгоспного двору може бути припинено в випадку переселення двору або смерті всіх його членів. Постанова ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 27 травня 1939 р. встановлювала, що у випадку невироблення колгоспниками обов'язкового мінімуму трудоднів без поважної причини вказане право також могло бути припинено. Площа присадібної ділянки робітників, службовців та інших громадян, що проживали в колгоспі, згідно Постанови ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 28 червня 1939 р. була обмежена розміром в 0,15 га.

Земельне право в період 1941-1945 рр. В роки Великої Вітчизняної війни особливу увагу приділяли розширенню використання сільськогосподарських земель для необхідного в той час збільшення виробництва продовольства та сировини. Так, 1 березня 1942 р. була прийнята постанова РНК СРСР «Про дозвіл колгоспам здійснювати сівбу на орних землях суміжних колгоспів, що не використовуються». Постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 7 квітня 1942 р. «Про виділення земель для присадибних господарств під городи робітників та службовців» сприяє розвитку індивідуального городництва робітників і службовців.

Одночасно проводиться політика укріплення трудової дисципліни колгоспників. 13 квітня 1942 р. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) приймають постанову «Про підвищення для колгоспників обов'язкового мінімуму трудоднів», якою було встановлено, що працездатні колгоспники та колгоспниці, які не відпрацювали на протязі року обов'язковий мінімум трудоднів, повинні вважатися такими, що вибули з колгоспу, втратили права колгоспника і позбавлені присадибної ділянки.

Земельне право в період 1946-1990 рр. В 1945 р. після закінчення війни до складу радянської України ввійшли території Західної України. Особливого законодавчого акта про націоналізацію земель Західної України прийнято не було. Вважалось, що націоналізація землі виходить з факту включення цих територій до складу Радянського Союзу.

Законодавчі акти, які приймались в післявоєнний період, були направлені на раціональне використання земель колгоспами, вирішувались питання щодо підвищення родючості земель сільськогосподарського призначення і їх охорони та ін.

13 грудня 1968 р. були прийняті Основи земельного законодавства Союзу РСР та союзних республік, які відігравали иажливу роль в регулюванні земельних відносин. Значення Основ полягає в тому, що цей законодавчий акт встановлював багато нових норм і був основою в формуванні нових в н-мельному праві інститутів. Так, вперше виділялись категорії земель водного фонду і земель населених пунктів. Передбачався окремий розділ про земельний кадастр. Основи Іакріплювали принцип пріоритету використання земель сільськогосподарського призначення.

Прийняття Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік стало базою для кодифікації всього законодавства про природні ресурси: в 1970 р. були прийняті Основи водного законодавства Союзу РСР та союзних республік, її 1975 р. — Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік про надра, в 1977 р. — Основи лісового законодав-• І на Союзу РСР та союзних республік.

'Ісмельна реформа в Україні. Постанова Верховної Ради \^/країни від 18 грудня 1990 р. «Про земельну реформу» відкрила І юний етап розвитку земельних відносин в Україні. Головною І ою сучасної земельної реформи стало докорінне перетворення відносин земельної власності на основі ліквідації монополії держави на землю. Подальше законодавство встано-Іш.'Іо три форми власності в Україні: державну, колективну І а приватну. Визнається ріність всіх форм власності. Право Існості на землю стало багатосуб'єктним. В процесі земельної реформи здійснюється перерозподіл земель за цільовим ІІрп Іпаченням і формами власності з метою створення умов І ш рівноправного розвитку різних форм власності і господа-Ічокання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання і охорони земель з врахуванням принципів соціальної справедливості. Здійснення земельної

реформи повинно забезпечуватись поетапною реалізацією комплекса правових, економічних, технічних і організаційних заходів. Слід також враховувати особливості перехідного періоду до риночних відносин.

Для проведення земельної реформи формується відповідна правова база, розроблено і прийнято більш як 20 крупних законодавчих актів, видаються багаточисленні нормативні інструкції. Але все ще залишається багато проблем при практичному застосуванні законодавчих актів, зустрічаються суперечності, прогалини в законодавстві, які повинні бути вирішені в подальшому.

І Іл'нтральне місце в питаннях внутрішньої організації і по-кши системи права належить проблемі виділення галузей ирлип. Будь-яка галузь права, будучи зведеною в систему су-І уііііістю правових норм, характеризується наявністю специфічних ознак, які відрізняють її від інших галузей. До цих • • чіак належать предмет і метод правового регулювання, прин