Система соціального захисту населення в Україні. Удосконалення системи соціального захисту населення в Україні

Основні напрями інституту соціальної допомоги та соціальної підтримки  певних категорій громадян реалізуються за допомогою відповідних соціальних програм, у яких повинні бути відображені конкретні шляхи і терміни розв’язання назрілих у цій галузі проблем. Стверджується, що адміністративно-правове регулювання соціального захисту найбільш незахищених верств населення є визначеним стратегічним пріоритетом та напрямком державної політики. Особливих акцентів набувають питання, пов'язані з подальшою роботою в напрямку реформування державних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Одним із напрямів є  забезпечення підготовки та перепідготовки висококваліфікованих кадрів для організації соціального страхування широкого спектра соціально-економічних, соціально-медичних, психолого-педагогічних, соціально-правових, реабілітаційних та інших видів соціальних послуг населенню. У правовому полі держави перебуває питання вдосконалення механізму соціального страхування щодо взаємовідносин між страховими агентами й особами, які підлягають страхуванню.  Напрями вдосконалення соціального захисту населення повинні реалізовуватися на засадах чітко обґрунтованої, зваженої та взаємоузгодженої політики за участю різних соціальних інститутів держави, громадських організацій у строгій відповідності зі стратегічними документами в галузі соціальної політики держави. Поступовий розвиток економіки, зниження рівня бідності та зменшення диференціації прибутків за рахунок посилення адресності соціальної підтримки, стимулювання випереджаючих темпів зростання заробітної плати, відчутне поліпшення життя населення мають стати основою переходу від соціального захисту до розвинених форм соціального забезпечення населення, що насамперед стане основою побудови громадського суспільства.

5. специфіка діяльності місцевих органів влади у сфері соціального захисту полягає в поєднанні двох видів дії – адміністративної (державної) та самоорганізації (самоврядної). Дослідження правових відносин між державними органами та місцевим самоврядуванням вказують на те, що між ними немає чітко визначених правил вирішення  проблем у сфері соціального захисту.  зміст роботи органів виконавчої влади повинен мати форму, що представляє собою її зовнішнє вираження.  Виділяють дві основні групи форм: правові та неправові. До неправових форм діяльності органів виконавчої влади відноситься проведення нарад з працівниками, підготовка аналітичних довідок і звітів,  поліпшення технічного та програмного забезпечення своєї роботи. До правових форм роботи органів виконавчої влади можна віднести: видання