Соціальні і економічні небезпеки

забороні підтримувати економічні стосунки з певною країною з метою послаблення існуючого там режиму, політичного чи державного ладу. Така заборона може поширюватися на всю світову спільноту або на якесь угруповання держав.

Економічний диктат — засіб, який грунтується на створенні умов повної залежності даної країни від постачання певних видів ресурсів. Україна від самого початку свого незалежного існування відчула на собі спроби економічного диктату з боку країн — колишніх “братніх республік” СРСР. Колишній президент Росії Б. Єльцин неодноразово погрожував “закрити краник”, тобто припинити постачання нафти й газу з Росії до України, якщо наша держава не піде на поступки, які вочевидь суперечили б її статусу суверенної держави. Україна платить $80 за 1000 куб. м російського газу, тоді як Німеччина, до якої цей газ іде по українській території, долаючи відстань у 1500-2000 км, платить лише $34. Таким чином, наша країна за рік додатково витрачає $2 млрд., тобто 20% доходної частини власного державного бюджету. Через відсутність альтернативних джерел постачання енергоносіїв Україна відчуває такий економічний тиск постійно.

Економічний розбаланс. У кожній країні існує певний розбаланс в економічному розвитку регіонів. І це часто стає джерелом внутрішньої напруженості. Коли збільшити його вище критичної межі, почнуться істотні неприємності. Між інтересами регіонів постійно є суперечність, яка проявляється у загостренні локальних конфліктів, боротьбі за розподіл державної допомоги або зменшенні видатків на загальнодержавні потреби, одержанні пільгових кредитів, інвестицій, коштів на розвиток місцевої економіки тощо. Відомо, що інтереси регіонів лобіюють їхні представники у вищих законодавчих та виконав-чих органах влади. За таких умов лобіювання посилюється, а протистояння регіонів зростає. Тоді внутрішні суперечності у державі за значимістю переважають зовнішні, країна відчуває дисбаланс. Починається внутрішньополітична криза, що може при-звести до зростання соціальної напруженості, навіть до зміни уряду, а в максимумі — до відокремлення регіонів від держави та її руйнації. Все це підриває конкурентоспроможність держави на зовнішньополітичній арені та світових ринках. (Хоч іноді трапляється, що країна, яка провокує в іншій умови для кризи, сама перетворюється на жертву власних інтриг.)

Як саме застосовують економічний розбаланс? Вивчивши внутрішньополітичний стан країни, визначають рівень соціальної напруженості у стосунках між регіонами, з'ясовують її причини. Якщо вони зумовлені різницею у рівні економічного розвитку або в структурі економіки, вдаються до “методу внесення”. Суть його полягає в економічних заходах, які мають на меті збільшення розриву в розвитку регіонів.

На практиці для цього роблять “фінансові ін'єкції” через створення закордонних фірм, їхніх філій або “джойнт венчур” — спільних підприємств. Маючи для того потрібні кошти, можна за короткий час “витягти” розвиток одного з регіонів країни-суперника на значно вищий від інших рівень. І це автоматично призведе до згубних результатів. Підсилити ефект можна, використовуючи “агентів впливу” в парламенті або органах виконавчої влади через лобіювання ними інтересів даного регіону. Це — прямий метод. Він результативний, коли накладається на вже існуючу нерівність у розвитку і на давно налагоджені міцні економічні зв'язки “держави