Корозія під дією МgСl2 стає значною, якщо його концентрація у воді перевищує 1,5...2%, а під дією МgSО4 — при концентраціях 0,5...0,75%.
У природних і виробничих стічних водах наявні сульфати у вигляді солей СаSО2 та Ка2SО4. У питній воді, а також прісних ріках й озерах уміст сульфатних іонів, як правило, не перевищує 60 мг/л. У мінералізованих ґрунтових водах він досягає 5000 мг/л, а у виробничих стоках їх може бути більше ніж 10000 мг/л. Наявність сульфатів у воді, що контактує з бетоном, призводить до підвищеної розчинності їх складових частин, а також викликає обмінні реакції.
Під час взаємодії сульфату кальцію (СаSO4) з високоосновними алюмінатами кальцію, який є в цементному камені, реакція протікає за схемою
З СаОАl2О3 • 6Н2О + 3 СаSО4 + 25Н2О -> 3 СаОАl2О3 • 3 СаSО4 • 31Н2О.
Утворення малорозчинної трисульфатної форми гідросульфо-алюмінату кальцію (етрингіту) супроводжується збільшенням твердої фази приблизно в 4,5 разу. Це спричиняє виникнення силових напружень у цементному камені, зниження його міцності та руйнування.
При дії на бетон водних розчинів із великим умістом На2SО4та К2SО4 наступає переважно гіпсова корозія. При цьому бетон руйнується внаслідок відкладання двоводного гіпсу (Са2SО4 • 2Н2О) у порах і капілярах цементного каменю.
Взаємодія бетону з деякими газами також носить вид хімічної корозії. Як правило, вона має місце в умовах виробничого середовища. Дія газів на бетон у сухому середовищі зазвичай буває незначною, але при підвищеній вологості та температурі вплив є дуже агресивним.
Корозію бетону можуть викликати мікроорганізми. Найбільше бетонний камінь руйнують динітрофіцируючі бактерії, які окислюють сірку. Суттєво знижують міцність бетону анаеробні азотофіксуючі, уролітичні й інші бактерії.
У результаті діяльності динітрофіцируючих бактерій утворюється сірчана кислота, анаеробні азотофіксуючі бактерії утворюють масляну кислоту. Уролітичні бактерії діють в основному на мочевину, яка міститься в стічних водах, гідролізуючи її. При цьому виділяється аміак та вуглекислота. Хімічні продукти, що утворюються внаслідок життєдіяльності бактерій, безпосередньо діють на бетон і призводять до його руйнування.
Природні кам'яні матеріали. Вивержені кристалічні й скловидно-аморфні породи мають добру кислотостійкість та достатню лугостійкість, а найбільш щільні — високу морозостійкість. Осадкові породи (за винятком уламкових порід, які зберегли властивості основних порід, наприклад, піску, гравію тощо) мають незначну корозійну стійкість. Найменш кислотостійкі — звичайні вапняки (СаСО3) і магнезити (МgСО3), дещо повільніше розкладаються доломіти та кременисті щільні вапняки.
Гіпсовий камінь (СаSО4 • 2Н2О) й ангідрит (СаSО4) дуже легко розчиняється під дією кислот і дещо повільніше під дією лугів. Ці матеріали розчинні у воді (розчинність гіпсового каменю біля 2500 мг/л).
Корозійна стійкість піщаників головним чином залежить від характеру природного цементу, що зв'язує піщаний, в основному кварцовий, скелет цього матеріалу. Вапнякові піщаники, зцементовані SіО2 або SіО2 • Н2О, кислотостійкі та достатньо лугостійкі. Залізисті піщаники, скріплені гідратованими окислами заліза (бурим і червоним залізняком), високою корозійною стійкість не вирізняються.
Мармур — це різновид вапняків та доломітів із зернами СаСО3 або МgСО3 • СаСО3, скріплених безпосередньо зчепленням кристалів. Він швидко руйнується під дією оточуючого середовища (назовні, під дією сірчистих газів тощо). Інтенсивність руйнування різко зростає, якщо поверхня мармуру є неполірованою. Під дією сірчистих газів (при сполученні їх із вологою повітря) на поверхні матеріалу утворюється сірчана кислота, яка потім перетворює кальцій
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.