Методика викладання української мови як наука. Методика роботи над малими фольклорними жанрами в початковій школі

Зміст

Вступ

Розділ І. Методика викладання української мови як наука

Розділ ІІ. Методика роботи над малими фольклорними жанрами в початковій школі

2.1. Значення усної народної творчості у вихованні підростаючої особистості

2.2. Про роботу зі скоромовкою

2.3. Загадки на уроках рідної мови

2.4. Вивчення українських прислів’їв та приказок на уроках рідної мови

2.5. Методика роботи з лічилками на уроках читання в початковій школі.

Висновки

Перелік використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Об'єктом дослідження є усна народна творчість у процесі навчання і виховання школярів.

Предметом дослідження є шляхи вдосконалення вивчення малих фольклорних жанрів у початковій школі.

Проблема дослідження – підвищення продуктивності вивчення усної народної творчості у навчанні молодших школярів шляхом впровадження нових підходів до їх використання.

Мета дослідження – вивчення ефективності використання усної народної творчості на уроках у початкових класах і впровадження оптимальних методів щодо їх використання на практиці в школі.

Завдання дослідження:

Вивчити історичні аспекти походження фольклору та процесу його розвитку.

Проаналізувати та узагальнити практику передових учителів, методистів щодо використання творів усної народної творчості.

Висвітлити типові недоліки у діяльності вчителів та учнів під час вивчення малих літературних жанрів.

“Школа – духовна колиска народу. Чим більше піклування про свою колиску виявляє народ, тим блискучіше його майбутнє”, - писав В.О.Сухомлинський.

Людське суспільство створює величні цінності матеріальної і духовної культури. Людина – не пасивний споглядач навколишнього світу. Вона змінює природу речей: перетворює пісок і глину в цеглу, зводить із цегли й каменю будинки, заводи, фабрики, одомашнює диких тварин, перетворює у високоврожайні культури дикоростучі злаки, дерева, кущі, пізнає таємниці каменю й металу і створює могутню техніку. У процесі олюднення природи людина пізнає красу творення, усвідомлює радість, яку несе в собі творче спілкування, і увічнює свої мрії про щасливий світ у витворах мистецтва.

Активно перетворюючи світ, пізнаючи його, люди постійно обмінюються думками. Вищою формою пізнавальної діяльності людини є мислення. Людська думка народжується, існує, розвивається в мові. Мова і мислення нерозривно пов’язані між собою, але їх не можна ототожнювати. Мислення – явище загальнолюдське, а кожна окрема мова належить певному колективу, групі людей (нації, народності). Та сама думка по-різному передається засобами численних мов, які різняться й звуковою, і граматичною будовою, і словником. Проте, хоч як багато в світі різних мов, всі вони виникли й розвиваються в зв’язку з потребами суспільної праці, з потребами спілкування людей.

Через мову, її вивчення людина пізнає нові й нові явища дійсності. Завдяки пізнавальній функції мови ми знайомимось з найрізноманітнішими галузями науки, надбаннями світової культури, з величезним досвідом попередніх поколінь людства. Зміни в усіх сферах нашого суспільства безпосередньо впливають і на літературну освіту школярів. Інакше й бути не може, адже література – це відображене в художньому слові життя суспільства з усіма складнощами і проблемами. А тому читання книжок в системі виховання особливо гостро постало в останні роки. Соціологи, батьки, вчителі відзначають, що учні стали менше читати, частина з них вважає читання «непродуктивною витратою часу», пропонує процес читання «якось механізувати», надає перевагу екранізованим версіям творів. У дитячому читанні дорослі вбачають, перш за все, засіб духовного інтелектуального розвитку дитини, опосередкований спосіб ввести її у навколишній реальний світ, допомогти пізнати його закони.

У цьому питанні допомогу як вчителям, так і батькам слід шукати у першоджерелах культурного буття, у вивченні й опануванні духовних цінностей, які знайшли втілення у традиційній культурі та пройшли випробування часом. На сучасному етапі культурно-історичного розвитку суспільства